Друзі, я часто пишу для вас про великих діячів Ізраїлю, які своїм прикладом надихають на звершення.

Досвід життя яких викликає захоплення. Діяння яких приголомшують. Я читаю усі ваші коментарі, часто ви пишете – шкода, що таких людей немає серед українців. У сьогоднішньому своєму дописі, повному гордості і скорботи, я хочу показати вам – такі люди є, варто про них знати та пишатися.

Учора на 91-му році життя на той світ пішов величний український діяч. Богдан Гаврилишин – людина, якою неможливо не пишатися, про яку не можна мовчати, особливо зараз, у часи, коли Україна потребує гарних людських прикладів. «Один із найвпливовіших українців у світі», «консультант урядів та президентів», «член Римського клубу». Усе це про нього, і навіть цих гучних слів – замало.

Богдан Дмитрович із тих людей, про яких кажуть: «Він зробив себе сам». Народився на Тернопільщині, але вже у 18 років його арештували німці та відправили до трудового табору у Німеччині. Жив там із біженцями і дивом зміг утекти до Канади, де влаштувався на роботу лісорубом. Після цього став барменом і своїми силами вступив до Торонтського університету. Вивчився на інженера, та освіту не полишив – вдосконалював знання. Пізніше закінчив Міжнародний інститут менеджменту у Швейцарії. Там він і залишився на кілька десятирічь: спершу викладачем, пізніше – директором.

Чи чули ви про Всесвітній економічний форум у Давосі, щорічний захід, присвячений економічному розвитку країн? Упевнений, що так. А вгадайте, хто був його співзасновником? Вірно, Богдан Гаврилишин. У далекому 1969 із професором Клаусом Швабом вони організували двотижневий симпозіум для топ-менеджерів, який пізніше перетворився на захід світового масштабу.

А хто доклав безліч зусиль до створення в Україні Міжнародного фонду «Відродження»? Теж Богдан Дмитрович. Він же очолював його на початку. Пізніше Гаврилишин відкрив і власний благодійний фонд, який займається допомогою молодим українцям, що мають втілювати успішний досвід інших країн на Батьківщині.

Він дуже любив молодь. Ще у 1940 році став членом скаутської організації «Пласт», що займається патріотичним самовихованням українців. Пишався цим надзвичайно, коли приймав у гості інтерв’юерів, частіше за все вдягався саме у форму «пластуна».

Він взагалі просто пишався тим, ким він є. Не зважаючи на те, що Богдана Дмитровича можна назвати людиною світу, бо жив він у кількох країнах. Та на зустрічах із президентами, багатіями, бізнесменами, політиками, він завжди протягував руку і казав: «Богдан Гаврилишин, українець».

Він був радником багатьох українських політиків, навіть прем’єр-міністрів та президентів. Та під кінець життя зізнався, що розчарувався в цій справі, бо його ніхто так і не послухав. Після Революції Гідності хотів допомогти Петру Порошенку, та той до нього навіть не звернувся. Це дуже ображало Богдана Дмитровича. Хоча він знав істину, яка допоможе Україні: «Що значить ефективна країна? Це такий уклад життя, при якому наріжним каменем ставиться розвиток екосистеми – людини, бізнесу та природи, де кожне управлінське рішення приймається з урахуванням інтересів наступних поколінь».

Богдан Гаврилишин дуже хотів, щоб Україна стала успішною. Я хочу того ж самого, тому й звертаю вашу увагу на досвід життя таких людей, як він. Українцям не слід складати руки, бо за світле майбутнє потрібно боротися. Пишайтеся тим, ким ви є, і робіть ще більше, вдосконалюйте себе та світ навколо, аби інші пишалися вами.