Це цитата із однієї з найуспішніших кінокартин, що зветься «Список Шиндлера». Упевнений, багато хто бачив це кіно, якщо ж ні – раджу подивитися. У ньому описане життя Оскара Шиндлера, промисловця та члена нацистської партії, що у роки Голокосту врятував 1200 євреїв. За це він був удостоєний звання «Праведника народів світу» і навіть похований на горі Сіон у Єрусалимі.
Але такі самі герої, як він, жили і в Україні. Тільки цього літа почесне звання «Праведників народів світу» отримали шестеросімей. Під час виступу у Верховній Раді президент Ізраїлю Реувен Рівлін окрему увагу приділив саме їм, назвавши цих людей «іскрами, які яскраво горіли в період темних сутінків людства». Таких іскор в Україні – дві з половиною тисячі, вона займає почесне 4 місце за кількістю людей, удостоєних нести горде звання «Праведника народів світу».
Хочу розповісти вам історію про одного з них, таку, що руйнує усі стереотипи. У 1936 році у Нікополь, що у Дніпровській області жив Федір Вовк – учитель та директор школи. Аж раптом прийшла біда. Ворожим німецьким війська знадобилося усього кілька місяців, аби дістатися міста, де він жив і захопити його. Безліч людей утекли, але Федір Іванович лишився.
І не просто так. Він мав план, вирішив стати головним агрономом земельної управи. Цю посаду обійняв для того, щоб допомогти тим, кому вкрай бракувало їжі. Він здавав окупаційній німецькій адміністрації занижені показники збору врожаїв, а прихований надлишок – просто віддавав його голодним. Крім того, мав зв’язки та рятував українців від примусового відправлення на роботу до Німеччини. А ще – вступив в ОУН. Проводив активну просвітницьку роботу проти німців і розбудував у місті підпільну мережу націоналістів, до якої входили близько ста людей. Звісно, сам же стояв на чолі.
Цей український націоналіст дуже багато зробив і для порятунку євреїв. Коли німці встановили свою адміністрацію, у Нікополі їх почали вбивати. Серед тих, над ким нависла загроза, була й Сара Давидівна Бакст, викладачка із школи, де працював Вовк. Її родина звернулася до нього із проханням порятунку. І той не залишив їх у біді. Склав спеціальний план, аби Сара із чоловіком, двома дітьми, матір’ю та небожем – вижили.
Сару із синами поселили у льох, який належав шкільній колезі, а маму з небожем відправили до села. В той самий час Вовк підготував фальшиві документи, за якими родину перевезли у Долинський район Дніпровської області. Операція пройшла успішно – усі залишились живі. А от самого Вовка німці заарештували. Усі злякалися, думали, що вороги дізналися про допомогу. Та, на щастя, викрили лише махінації із урожаєм, тому йому вдалося банально відкупитися.
Коли ж радянські війська повернулися, Федір Іванович зрозумів, що слід тікати. Тоді родина переїхала на Галичину, де чоловік став віце-президентом Української головної визвольної ради, так званого «парламенту воюючої України». Отримав завдання у підпіллі в еміграції, жив у Словаччині та Німеччині, пізніше – переїхав до США.
Історію Федора Вовка розповів його учень, знайшов Сару Бакст та зробив так, аби її спогади передали на розгляд на отримання звання «Праведника народів світу». Вовк та його дружина отримали цю високу нагороду у 1998.
Я хочу, щоб ви знала – це не єдиний приклад, коли українські націоналісти рятували євреїв. І зараз, нажаль, ми точно не можемо знати, як все було у часи окупації, бо безліч першоджерел знищено, а позаду лишились роки радянської пропаганди, яка вплинула й на висвітлення історії. В Ізраїлі й досі шукають людей, які ризикували своїм життям, аби врятувати євреїв у ті страшні часи.
Хоча зараз плани українського і єврейського народів спрямовані на спільну співпрацю сьогодні та в майбутньому, ми маємо завжди пам’ятати страшний досвід спільного минулого та цінувати його.
Немає коментарів:
Дописати коментар