Друзі!

Сьогодні світ відзначає сучасне свято – Хелловін, відоме також як «День всіх святих». Цього дня прийнято прикрашати оселю саморобними ліхтарями з гарбузів, перевдягатися у моторошні костюми, випрошувати цукерки та розповідати страшні історії. Для України це свято нове – тільки за кілька десятирічь після здобуття незалежності молодь почала святкувати його, відвідуючи вечірки, а дітлахи почали ходити по сусідах, питаючи «Цукерки чи життя?».

Та наші пращури – слов’яни теж відзначали схоже свято у цей день. Звалося воно Велесовою ніччю. У цей день особливо відчувався зв’язок між світами, коли духи предків та майбутніх нащадків ставали єдиним цілим.

Вважалося, що Велесова ніч – це сімейне свято. У цей день духи предків нібито відвідують своїх нащадків, аби перевірити, як вони живуть, дати їм свій урок чи просто благословити на добрий рік. За традицією, на підвіконня ставилася свічка, аби душі рідних змогли знайти дорогу додому. На стіл клали яблука, гарбузи, кабачки, осінні квіти.

Велику роль у цей день приділяли вогню. З настанням ночі розпалювали вогнище, аби стрибати крізь нього та ходити босоніж вугіллям. Це мало звільнити людину від злого духу. Запалювали вогонь і удома: якщо виходило не одразу, значить у будинку є нечиста сила, яку треба вигнати.

У цей день було безліч обрядів, я розповім вам про один із них. Часто людина відчуває себе у скруті, вона не знає, як вчинити у тій чи іншій ситуації. Аби вирішити свою долю, наші пращури чекали саме Велесової ночі, тоді просили допомоги у родичів, що померли. Казали: «Мама, тато (або інший родич), сьогодні тобі в наш світ приходити, мені пораду приносити. Підкажи, як мені бути, ніж завершити справу». Після чого задавили питання. Люди вірили, що таким чином зможуть отримати відповідь від близьких у сні та вирішити свою біду.

Так само як і старий кельтський Хелловін, Велесова ніч – це час, коли найголовніше бути із сім’єю та згадати рідних, яких вже немає поряд. На мою думку, робити це важливо не лише у відведені дні, а як можна частіше. Тож як би ви не ставились до таких свят, як Хелловін, обов’язково знайдіть хвилинку для того, аби без жалю згадати людей, яких ви любите та любили!

Друзі!

Хочу поділитися з вами чудовими роботами ізраїльської художниці та скульптора Сігаліт Ландау, які сколихнули світ. Зовсім нещодавно вони підкорили відвідувачів лондонської галереї, і я розповім чому.

Зветься проект «Соляна наречена», аби створити його Сігаліт на кілька місяців занурила чорну сукну у Мертве море. Вбрання вибрала не випадкове. Саме таке носила героїня п’єси «Діббук» Семена Ан-ського – відомого письменника єврейського походження. Цей твір зробив його знаменитим та прославив на довгі роки.

В основу п’єси лягла історія, знайома будь-якому українцеві, бо надзвичайно перекликається з українською літературною традицією. Бідний хлопець Ханан та багата дівчина Лея кохають одне одного, але батько закоханої не дозволяє їм бути разом. Він хоче видати її заміж за старигана-сусіда.

А ось тут – трохи не звичний крок. Хлопець вдається до каббали (а займатися нею може лише одружений чоловік після 40 років) і помирає. Лея приходить на його могилу і молить забрати її із собою. Минає час, настає день її весілля і у неї вселяється Діббук. За єврейськими легендами – це злий дух, який контролює тіло. Цадик (духовний провідник) виганяє зло з дівчини, але та, опинившись між двох світів, вже не хоче повертатись назад і помирає.

Цю любов, печаль і відчуття перебування між двома світами і хотіла відобразити ізраїльська художниця Сігаліт Ландау. Процес кристалізації диво-сукні знімали 8 разів, аби було видно чарівний результат. За кілька місяців чорне, як ніч, вбрання перетворилося на казкову сукню нареченої.

Таким чином художниця привернула увагу і до історії, і до природи Ізраїлю: легенда та море, що може бути краще?

Друзі!

Зараз у Тель-Авіві планують реконструювати одну з найвідоміших площ – площу Дізенгоф. Її відкрили ще у 1934 році, та й досі відпочивати там люблять усі ізраїльтяни. Перлина площі – фонтан «Вогонь та вода», що чарує своєю конструкцією, задумкою та втіленням.

Та ви знаєте, що найулюбленіша площа ізраїльтян названа на честь дівчини з Житомира на ім’я Зіна? Вона була донькою житомирського рабин, коли зустріла офіцера царської армії Меїра Дізенгофа, родом з Бесарабії. Він саме служив у місті. Дівчина була ще неповнолітньою, а чоловік – вдвічі старшим від неї, утім він терпляче чекав 18-річчя обраниці. Щоправда, за цей час встиг побувати у царській в’язниці та вивчитись у Парижі. Після цього Меїр прийняв пропозицію барона Ротшильда запустити завод з виробництва винних пляшок у Палестині, та їхати туди один – не захотів.

Тому відправився у Житомир, аби попросити руки коханої Зіни. У 1983 вони побралися. Щоправда, у консульстві змінили першу букву в імені дружини, з тих пір її знали вже не як Зіну, а як Ціну.

Пізніше Меїр Дізенгоф став першим мером Тель-Авіву, а дружина підтримувала його в усьому. Була незалежною жінкою – давала уроки вокалу та французької. Ціну обожнювало усе місто, її називали його «матір’ю». Та справжнє материнство жінка відчула лише на трошки: єдина дитина Дізенгофів померла у ранньому дитинстві.

Ціна пішла з життя раніше за Меїра, він дуже переживав її смерть. Та щиро зрадів, коли містяни вирішили назвати центральну площу міста на її честь.

Ця пара, родом з України, зробила багато для того, аби Тель-Авів став таким, яким ми знаємо його сьогодні. До речі, після смерті усі гроші родина залишила на благо міста. Та найбільше вони залишили у ньому любові, завдяки якій воно цвіте і зараз. Я від щирого серця сподіваюсь на нове покоління українців, яке любитиме рідні міста так само, як Ціна та Меїр любили Тель-Авів. І вдихнуть нове життя у звичні вулиці.

Дорогі друзі!

28 жовтня Україна відзначає День визволення від німецько-фашистських загарбників.

У цей день у 1944 році завершилася Карпатська операція, що тривала з півтора місяця, після якої радянські війська вийшли на сучасний кордон України. Ця перемога надзвичайно вплинула на подальший хід війни.

Давайте згадаємо деякі цифри, які має знати будь-який українець. Воєнні дії Другої світової війни на території України тривали 40 місяців – із 22 червня 1941 року до кінця жовтня 1944 року. За цей час втрати сягнули небувалих розмірів. За різними даними, включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими й тими, що рушили у вигнання разом із відступаючими нацистами Україна втратила приблизно 14 млн. чоловік. Загарбники зруйнували понад 700 міст і 28 тисяч сіл, 250 з яких спалили разом з жителями.

Не легко жилось потім і під крилом «визволителів», але сам факт того, що саме українці доклали надзвичайних зусиль, аби вибороти перемогу у Другій світовій війні – беззаперечний.

Шануємо світлу пам'ять наших предків. Маємо молотися за них та дякувати за усе, що вони зробили для того, щоб Україна була вільною від окупації. Вони поклали свої життя і наша вічна вдячність – їхня головна нагорода.

Українці не раз за свою історію платили страшну ціну за волю та незалежність. Зараз знову настав один з таких періодів історії, коли доводиться воювати із ворогом, що прийшов на твою землю. У мене немає жодних сумнівів, що Україна переможе, бо вміння виборювати Батьківщину в українців тече у крові. У цей день хочу, аби всі пам’ятали рядки з поеми Тараса Шевченка: «Борітеся — поборете, Вам Бог помагає!»

Друзі, сьогодні я вкотре хочу довести вам, що неможливого – не існує.

Для цього розповім історію 14-тирічного єврейського хлопчика Тейлора Розенталя, який мав нагоду продати власну ідею за 30 млн доларів, але відмовився. Інтригує?

За що ж таку велику суму хотіли заплатити юнакові? Його ідея, на першу думку, завжди лежала на поверхні. Хлопчина вигадав автомати, які замість цукерок та води містили б набори першої допомоги. Ідея прийшла до Тейлора просто – він грає у шкільній бейсбольній команді, часто сам отримує травми, а знайти навіть звичайний пластир інколи дуже важко. Спершу юний бізнесмен хотів встановити аптечні кіоски біля стадіонів, та підрахував: зарплата продавців зведе прибуток до нуля. Тож вирішив, що саме автомат – це саме те, що треба.

Вперше проект автомату хлопець розробив у Школі молодих підприємців. Втілити задум у життя Тейлору допомогли батьки – медики, вони разом розробили та запатентували винахід. На відомій бізнес-конференції у Брукліні він отримав 100 тисяч доларів приватних інвестицій і неймовірну пропозицію – продати проект за 30 мільйонів доларів. Та юнак відхилив його. «В той момент я подумав, що така угода – неправильна. Я відчував, що хочу, аби моя компанія росла такою, яка вона є, а ці гроші потягнули б мене униз».

Минуло кілька місяців, зараз він вже готовий до продажу і хоче за свою ідею не багато, не мало – 50 мільйонів.

Чому я розповідаю вам про це? По-перше, аби ви розуміли, що будь які власні ідеї можуть перевернути ваше життя з ніг на голову. Не бійтесь втілювати свої задуми, якої б сфери життя вони не стосувалися. Таким чином вам можуть відкритися нові шляхи, які ви собі навіть не уявляєте.

По-друге, звертайте увагу на своїх дітей. Не забороняйте їм вигадувати, допомагайте втілювати їхні ідеї. Може одного разу і ваша дитина створить старт-ап вартістю в сотні тисяч доларів?

Друзі, ви уявляєте собі, що 7% території України – це сміття?

Звалища приблизно дорівнюють площі Данії або ж 14-тьом Києвам! За різними підрахунками, по всій країні їх аж 30 тисяч. І це – справжня проблема.

По-перше, вона з’явилася через халатність будь-якої міської влади до цього питання. Для багатьох можновладців воно не першочергове, сміття ж нікому не заважає, на перший погляд. Та друге глибинна причина – це загальне ставлення українців до сміття. Деякі люди вважають, що платити за його утилізацію – зайве, сортувати – не потрібно, ба більше, навіть прибирати після відпочинку на природі – не варто. Це дивує мене.

Уявіть собі, що зі смердючого смітника можна зробити квітучий парк. І я не жартую!

У 1920 році британці, що за Мандатом Ліги Націй керували Землею Ізраїльською, створили перше сміттєзвалище у Тель-Авіві. Місто було ще молоде, усього 15 років. Місце для смітника обрали зручне, у долині між двома річками. Минали роки, Тель-Авів розрісся, звалище теж стало гігантським та почало викликати великі проблеми. По-перше, страшенний сморід заважав жити усім людям поблизу, а по-друге – тисячі чайок прилітали пообідати рештками їжі. Поблизу смітника знаходяться авіашляхи аеропорту імені Бен-Гуріона, тож птахи, що літали ними у величезній кількості, ставили авіаперевезення під небезпеку.

У 2004 уряд Аріеля Шарона вирішив покласти край сміттєвому жахіттю та створити на його місці справжній екологічний оазис.Знадобилися роки праці, утім зараз на місці звалища – чудовий парк, який, до речі, назвали на честь прем’єра, який повірив у цю ідею і виділив чималі кошти з бюджету.

Зараз красень-парк Аріеля Шарона викликає тільки захват. З нього відкривається приголомшуючий панорамний вид на Тель-Авів. Тут ростуть інжири та оливки, в прозорому штучному озері плавають білі та блакитні лотоси, буяє зелень. По завершенню цей об’єкт за розмірами стане втричі більшим за гордість Нью-Йорка – Центральний парк. Останні екологічні технології дозволили зробити так, що навіть десятирічний запах сміттєзвалища просто зник. Тепер це місце для відпочинку одне з найулюбленіших серед ізраїльтян.

Досвід перетворення звалища на парк зараз намагаються запозичити безліч країн. Тим більше, такий проект приносить чималі кошти. Я впевнений, подібне легко можна втілити і в Україні. Волонтери займаються такими речами, та глобального проекту – немає, тож ентузіастам варто замислитись над цим. Українці мають переглянути своє ставлення до сміття, бо інакше наступним поколінням буде надзвичайно важко жити на цій землі.

Друзі, я часто пишу для вас про великих діячів Ізраїлю, які своїм прикладом надихають на звершення.

Досвід життя яких викликає захоплення. Діяння яких приголомшують. Я читаю усі ваші коментарі, часто ви пишете – шкода, що таких людей немає серед українців. У сьогоднішньому своєму дописі, повному гордості і скорботи, я хочу показати вам – такі люди є, варто про них знати та пишатися.

Учора на 91-му році життя на той світ пішов величний український діяч. Богдан Гаврилишин – людина, якою неможливо не пишатися, про яку не можна мовчати, особливо зараз, у часи, коли Україна потребує гарних людських прикладів. «Один із найвпливовіших українців у світі», «консультант урядів та президентів», «член Римського клубу». Усе це про нього, і навіть цих гучних слів – замало.

Богдан Дмитрович із тих людей, про яких кажуть: «Він зробив себе сам». Народився на Тернопільщині, але вже у 18 років його арештували німці та відправили до трудового табору у Німеччині. Жив там із біженцями і дивом зміг утекти до Канади, де влаштувався на роботу лісорубом. Після цього став барменом і своїми силами вступив до Торонтського університету. Вивчився на інженера, та освіту не полишив – вдосконалював знання. Пізніше закінчив Міжнародний інститут менеджменту у Швейцарії. Там він і залишився на кілька десятирічь: спершу викладачем, пізніше – директором.

Чи чули ви про Всесвітній економічний форум у Давосі, щорічний захід, присвячений економічному розвитку країн? Упевнений, що так. А вгадайте, хто був його співзасновником? Вірно, Богдан Гаврилишин. У далекому 1969 із професором Клаусом Швабом вони організували двотижневий симпозіум для топ-менеджерів, який пізніше перетворився на захід світового масштабу.

А хто доклав безліч зусиль до створення в Україні Міжнародного фонду «Відродження»? Теж Богдан Дмитрович. Він же очолював його на початку. Пізніше Гаврилишин відкрив і власний благодійний фонд, який займається допомогою молодим українцям, що мають втілювати успішний досвід інших країн на Батьківщині.

Він дуже любив молодь. Ще у 1940 році став членом скаутської організації «Пласт», що займається патріотичним самовихованням українців. Пишався цим надзвичайно, коли приймав у гості інтерв’юерів, частіше за все вдягався саме у форму «пластуна».

Він взагалі просто пишався тим, ким він є. Не зважаючи на те, що Богдана Дмитровича можна назвати людиною світу, бо жив він у кількох країнах. Та на зустрічах із президентами, багатіями, бізнесменами, політиками, він завжди протягував руку і казав: «Богдан Гаврилишин, українець».

Він був радником багатьох українських політиків, навіть прем’єр-міністрів та президентів. Та під кінець життя зізнався, що розчарувався в цій справі, бо його ніхто так і не послухав. Після Революції Гідності хотів допомогти Петру Порошенку, та той до нього навіть не звернувся. Це дуже ображало Богдана Дмитровича. Хоча він знав істину, яка допоможе Україні: «Що значить ефективна країна? Це такий уклад життя, при якому наріжним каменем ставиться розвиток екосистеми – людини, бізнесу та природи, де кожне управлінське рішення приймається з урахуванням інтересів наступних поколінь».

Богдан Гаврилишин дуже хотів, щоб Україна стала успішною. Я хочу того ж самого, тому й звертаю вашу увагу на досвід життя таких людей, як він. Українцям не слід складати руки, бо за світле майбутнє потрібно боротися. Пишайтеся тим, ким ви є, і робіть ще більше, вдосконалюйте себе та світ навколо, аби інші пишалися вами.

«Той, хто рятує одне життя, рятує увесь світ».

Це цитата із однієї з найуспішніших кінокартин, що зветься «Список Шиндлера». Упевнений, багато хто бачив це кіно, якщо ж ні – раджу подивитися. У ньому описане життя Оскара Шиндлера, промисловця та члена нацистської партії, що у роки Голокосту врятував 1200 євреїв. За це він був удостоєний звання «Праведника народів світу» і навіть похований на горі Сіон у Єрусалимі.

Але такі самі герої, як він, жили і в Україні. Тільки цього літа почесне звання «Праведників народів світу» отримали шестеросімей. Під час виступу у Верховній Раді президент Ізраїлю Реувен Рівлін окрему увагу приділив саме їм, назвавши цих людей «іскрами, які яскраво горіли в період темних сутінків людства». Таких іскор в Україні – дві з половиною тисячі, вона займає почесне 4 місце за кількістю людей, удостоєних нести горде звання «Праведника народів світу».

Хочу розповісти вам історію про одного з них, таку, що руйнує усі стереотипи. У 1936 році у Нікополь, що у Дніпровській області жив Федір Вовк – учитель та директор школи. Аж раптом прийшла біда. Ворожим німецьким війська знадобилося усього кілька місяців, аби дістатися міста, де він жив і захопити його. Безліч людей утекли, але Федір Іванович лишився.

І не просто так. Він мав план, вирішив стати головним агрономом земельної управи. Цю посаду обійняв для того, щоб допомогти тим, кому вкрай бракувало їжі. Він здавав окупаційній німецькій адміністрації занижені показники збору врожаїв, а прихований надлишок – просто віддавав його голодним. Крім того, мав зв’язки та рятував українців від примусового відправлення на роботу до Німеччини. А ще – вступив в ОУН. Проводив активну просвітницьку роботу проти німців і розбудував у місті підпільну мережу націоналістів, до якої входили близько ста людей. Звісно, сам же стояв на чолі.

Цей український націоналіст дуже багато зробив і для порятунку євреїв. Коли німці встановили свою адміністрацію, у Нікополі їх почали вбивати. Серед тих, над ким нависла загроза, була й Сара Давидівна Бакст, викладачка із школи, де працював Вовк. Її родина звернулася до нього із проханням порятунку. І той не залишив їх у біді. Склав спеціальний план, аби Сара із чоловіком, двома дітьми, матір’ю та небожем – вижили.

Сару із синами поселили у льох, який належав шкільній колезі, а маму з небожем відправили до села. В той самий час Вовк підготував фальшиві документи, за якими родину перевезли у Долинський район Дніпровської області. Операція пройшла успішно – усі залишились живі. А от самого Вовка німці заарештували. Усі злякалися, думали, що вороги дізналися про допомогу. Та, на щастя, викрили лише махінації із урожаєм, тому йому вдалося банально відкупитися.

Коли ж радянські війська повернулися, Федір Іванович зрозумів, що слід тікати. Тоді родина переїхала на Галичину, де чоловік став віце-президентом Української головної визвольної ради, так званого «парламенту воюючої України». Отримав завдання у підпіллі в еміграції, жив у Словаччині та Німеччині, пізніше – переїхав до США.

Історію Федора Вовка розповів його учень, знайшов Сару Бакст та зробив так, аби її спогади передали на розгляд на отримання звання «Праведника народів світу». Вовк та його дружина отримали цю високу нагороду у 1998.

Я хочу, щоб ви знала – це не єдиний приклад, коли українські націоналісти рятували євреїв. І зараз, нажаль, ми точно не можемо знати, як все було у часи окупації, бо безліч першоджерел знищено, а позаду лишились роки радянської пропаганди, яка вплинула й на висвітлення історії. В Ізраїлі й досі шукають людей, які ризикували своїм життям, аби врятувати євреїв у ті страшні часи.

Хоча зараз плани українського і єврейського народів спрямовані на спільну співпрацю сьогодні та в майбутньому, ми маємо завжди пам’ятати страшний досвід спільного минулого та цінувати його.

Друзі!

Сьогодні іудеї світу святкують останні осінні свята – Шміні-Ацерет та Сімхат-Тора. В Ізраїлі вони неподільні, а от діаспора відзначає їх окремо – у неділю та понеділок.

Бажаю вам у ці дні щирої радості, гарного настрою, успіху та наснаги! Нехай Бог допомагає вам в усьому!

Розповім вам про кожне із свят. Шміні-Ацерет у перекладі з івриту дослівно означає «восьмий день, хтось затримався». Усе тому, що відзначають свято на восьмий день Суккот, та із спільного у них лише атмосфера радості та щастя. Шміні-Ацерет – окремий день, записаний у Торі : «На восьмий день у вас буде свято». Саме зараз євреї закінчують читати П’ятикнижжя Мойсеєве. Крім того, свято має й інший сенс. Тисячі років тому мудреці були упевнені, що саме цього дня Небесний суд вирішує, чи буде йти дощ наступного року. Тижнем раніше дощ був би карою для євреїв – не сильно радітимеш йому, живучи у курені на Суккот. Тож молитися про потрібні погодні умови починали на 8-ий день, священні слова для цього записані у молитві Мусаф, яку повторюють усі – від малого до старого.

Сімхат-Тора – свято протилежне. Перекладається як «Радість Тори». У цей день, навпаки, розпочинають читання П’ятикнижжя Мойсеєва. Для цього мають спеціальний обряд. З арон а-кодеш (місця зберігання свитків Тори) виносять свитки і влаштовують видовищний хоровод навколо зали синагоги. Люди різного віку та соціальних класів радіють і співають із Торою в руках. Не брати участь в хороводі – гріх. Процесію повторюють аж сім разів, щоб якомога більше охочих могли потримати свитки у руках.

В ці свята веселощів та радості хочу нагадати вам – не забувайте учитися. Бо історично, ці дні стосуються саме читання, яке є важливою частиною саморозвитку. Скільки б років вам не було, намагайтеся не стояти на місці і пізнавати більше.

Як побудувати могутню армію?

Відповідь на це питання точно знають в Ізраїлі. Сьогодні я розповім вам про один з секретів успіху збройних сил цієї величної країни.

Споконвіку дітей надихали військові. Подивитися зміну караулу, святковий парад, просто зустрітися з людиною, що пережила війну було великою честю. В Ізраїлі змалку знають, що служити в армії – найважливіший обов’язок. І прагнуть долучитися до збройних сил з неабиякою палкістю. Молодь у цьому пориві всебічно підтримують. Для того, аби підлітки відчули на собі усі особливості справжнього вишколу, при Армії оборони Ізраїлю функціонує спеціальна міжнародна організація, що зветься Гадна.

Офіційно вона з’явилася у 1948 році, та перші підрозділи військово-спрямованих підліткових формувань були задіяні ще кількома роками раніше. Вони були частиною Хагани – єврейської підпільної армії, що воювала з арабськими терористичними бандами у часи британського мандату. Зараз – це абсолютно відпрацьована програма, за якою навчають підлітків від 13 до 18 років. Щороку вишколи проходять 19 000 ізраїльтян, а ще сотні юних хлопців та дівчат з інших країн, які теж хочуть відчути на власному досвіді, як воно – нести армійську службу.

Тут все серйозно, а не як у кіно: підйоми о 5 ранку, кілька хвилин на підготовку та прибирання, шикування на плацу, відповідальні завдання на увесь день. До речі, стосуватися вони можуть не лише військової справи. Наприклад, декому може перепасти догляд за городом, або генеральне прибирання приміщень, бо справжній солдат має виконувати будь-які команди віддано і бути витривалим.

Вчать підлітків високопрофесійні кадрові офіцери армії, а координує навчання Міністерство просвіти. Хоча головний наголос під час вишколів ставиться скоріше на загальний патріотичний розвиток, підлітки встигають набути потрібних військових навичок, що є основоположним фундаментом допризовної підготовки.

По закінченню курсу Гадна видає спеціальний сертифікат, який підліток використає при вступі у армію, а з набутими навичками завдяки йому може потрапити навіть до одного з елітних підрозділів. Та не для усіх армія – кінцева мета. Безліч юнаків проходять курс просто для того, аби підвищити власну витривалість та запалити вогонь патріотизму у серці.

Я переконаний, подібні курси мають набути масштабного характеру і в Україні. Країна, що знаходиться в стані війни, потребує тих, на кого можна буде покластися. Це – молоде покоління українців, яке повинно бути військово-обізнаним та, щонайменше, щиро патріотичним. Тоді зламати це суспільство буде неможливо.

Сьогодні я хотів би від щирого серця привітати з Днем народження одного з найцікавіших політиків сучасності, прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу!

Він – дуже знакова особистість для усього Ізраїлю, тож я хочу розповісти вам його історію, сповнену злетів та падінь.

Народився майбутній політик у відомій родині. Батько Біньяміна був особистим секретарем співзасновника держави Ізраїль Зеєва Жаботинського (який був родом з Одеси, до речі). Бенціон Нетаньягу був надзвичайно розумним чоловіком, професором історії. Обличчя брата Біньяміна, Йонатана Нетаньягу, теж знайоме кожному жителю Ізраїлю. Він Герой країни, загинув у легендарній операції «Кульова блискавка» у 1976 . Тоді ізраїльські військові рятували життя заручників в аеропорту Уганди. Та армія не була чужою і для самого Біньяміна. У 1967 він пішов служити, потрапив до елітного диверсійно-розвідувального підрозділу, яким пізніше почав командувати його брат - Саєрет Маткаль. Обидва брати у 1973, під час Війни Судного дня, захищали Батьківщину в Ізраїлі. Беньямін для цього навіть кинув університет у США. Брати брали участь в найзапекліших боях на Голанських висотах.

Після завершення бойових дій Біньямін Нетаньягу повернувся до Америки, отримав вищу освіту і приїхав працювати у Ізраїль. Щоправда, тоді він був дуже далеким від великої політики: звичайним менеджером меблевої компанії. Та його настільки хвилювала боротьба проти тероризму, що малими кроками, завдяки участі у різноманітних конференціях, він наблизився до своєї мрії.

Усе – через чудові ораторські навички. Його перші виступи підкорили усіх. Тоді він засуджував прем’єра Іцхака Рабина, який домовлявся із Ясіром Арафатом і уклав мирні угоди у Осло. Він був радикальним противником цього, був настільки злим, що називав таке рішення «новим Голокостом».

Не дивно, що чудовий оратор, розумний чоловік та колишній військовий легко завоював симпатії ізраїльтян. Поговорюють, його першою кампанією займалися американські політтехнологи, які й допомогли створити образ різкого і прямолінійного політика. Він приніс Біньямінові перемогу на перших прямих виборах прем’єр-міністра у 1996. Хоча суперник був йому «не по зубах» - сам Шимон Перес.

Нетаньягу, попри свої погляди, пішов на територіальні поступки Ясіру Арафату, та їхній мир був не тривкий. Дехто вважає – це через забудову нового єврейського району Хар-Хома, що знаходиться на пагорбі, який палестинці вважали своїм. Інші – що причиною став теракт у тель-авівському кафе, відповідальність за який узяв на себе ХАМАС. Але факт залишається фактом – перше прем’єрство Нетаньягу завершилося перевиборами. У яких він програв.

Здавалося б – це кінець політичної кар’єри. Та Біньямін повернувся у крісло прем’єра, бо недовиконав свою власну місію. Біньямін Нетаньягу завжди мав гігантські амбіції, головна з яких – увійти в історію Ізраїлю так само, як Давид Бен-Ґуріон. І якщо зовнішня політика нинішнього прем’єра може викликати питання, те, його вклад у розбудову економіки Ізраїлю – безцінний.

На мою думку, українським урядовцям варто брати приклад з Нетаньягу, бо він, як ніхто інший, знає, як керувати країною у часи війни. Наведу вам дуже сильну цитату прем’єр-міністра, яка описує положення справ не лише Ізраїлю, а й України, якщо змінити назви країн: «Ні Вавилон, ні Рим не мають представників у ООН, так само, як тисячорічний Рейх. Цих, здавалося б, непереможних імперій, вже не існує. А Ізраїль живий».

Я дякую Біньяміну Нетаньягу за його патріотизм та жагуче бажання боротися за свій народ і його права. Українці, звертайте увагу саме на ці якості політиків, бо якщо вони ставлять народ над своїми інтересами – країну чекає світле майбутнє.

Друзі, учора весь світ спостерігав за важливим політичним видовищем.

У Лас-Вегасі відбулися останні телевізійні дебати між кандидатами у президенти Америки – Дональдом Трампом та Хілларі Клінтон. Здавалося б – це справа США, який інтерес тут має Україна чи Ізраїль? Великий. І я розповім, чому.

На увесь світ кандидатка від Демократичної партії заявила – російська влада шпигує за США. Звертаючись до Трампа, вона сказала: "Ви готові хвалити Путіна, готові розламати НАТО і зробити усе, що він хоче, ви продовжуєте отримувати від нього підтримку, бо у цих перегонах у нього є фаворит. Це безпрецедентна ситуація, бо в нас ніколи іноземний уряд не був замішаний до виборчого процесу». Республіканець, до речі, запевнив, що із Росією слід дружити, бо якщо ні – у них є ядерні боєголовки. На мою думку, навіть з цього короткого моменту очевидно, яку політику буде вести Трамп у разі своєї перемоги. Варто згадати лише, що однією з обіцянок кандидата у президенти стало можливе прийняття анексії Криму Росією. Звісно, на перших же теледебатах він передумав. З цього приводу хотів би згадати жарт віце-президента США Джо Байдена. «Я радію, що Трамп зрозумів, що Крим є частиною України. До речі, ще трохи – і він признає гравітацію».

І якщо позиція більшості українців стосовно виборів у США зрозуміла та передбачувана, то от з Ізраїлем все не так просто. Один з найвідоміших російськомовних ізраїльських порталів напередодні третього раунду дебатів провів опитування серед читачів, кого б вони хотіли бачити президентом США. У ньому прийняли участь 3 тисячі людей – добірка доволі велика. Трамп отримав 74 відсотків голосів, Клінтон – 20. Відповідно до іншого опитування, 63% ізраїльтян вважають, що кандидатка від Демократичної партії буде більше «тиснути» на країну. Натомість, у негативному впливі республіканця впевнені лише 8% опитаних. Водночас, івритомовні ізраїльтяни, як і американські євреї, у більшості Дональда Трампа не підтримують. Дослідження Американського єврейського комітету довело, що 57 відсотків виборців-євреїв упевнені, що саме Клінтон допоможе розвинути дружні стосунки з Ізраїлем.

Чому ж така різниця, спитаєте ви? Можливо, у надмірній прихильності винні заяви Дональда Трампа про те, що «Іран знищить Ізраїль, якщо мене не виберуть. А якщо виберуть, з Ізраїлем все буде добре»? Аж ніяк. Причина таких коливань симпатій надзвичайно відома українцям. Це – російська інформаційна пропаганда та маніпуляції. Очевидно, що Володимир Путін підтримує кандидата від республіканців, той – відповідає йому взаємністю. Аби в світі поширювалася позиція президента РФ, він скористався знаною технікою та запустив машину пропаганди. Тому не дивно, що російськомовні ізраїльтяни, можливо, навіть не розуміючи цього, потрапили під її вплив.

У цій ситуації Україна має зрозуміти, що Росія користується сильними інструментами впливу на світ. Що робити з цим? Давати відсіч, просувати Україну та її позицію усіма можливими способами. Я використовую для цього кожну, навіть найменшу нагоду, утім закликаю і вас робити все, щоб світ знав про Україну та її потреби, а особливо - рахувався з її думкою. Піар України у світі – це не жарти, а дуже потрібний інструмент, який може стати на заваді пропаганди. Повірте, йому слід приділяти значно більше уваги.

У підсумку хочу зазначити, що за опитуванням CNN, останні теледебати закінчилися перемогою Хілларі Клінтон. 52% проти 39% за Трампа. Ми можемо лише здогадуватись, хто з них переможе на виборах у листопаді, та це не суть. Головне слідкувати за політичними процесами у країнах, аналізувати, які перипетії точаться навколо них, вміти піддавати будь-яку подію критиці та засвоювати з неї урок.

Чи знаєте ви, який зараз основний тренд в галузі розвитку військового озброєння?

Ударні безпілотні літальні апарати. Ізраїльська компанія Israel Aerospace Industries розробила декілька таких. Хочу розповісти вам про «Harop», який з’явився 15 років тому. Більшість знають його як «дрона-самогубцю» чи «безпілотник-камікадзе». Усе тому, що в боєголовці знаходиться 15 кілограмів вибухівки, тож потрапляючи в ціль дрон самознищується. За його допомогою легко позбутися, наприклад, ворожого радару чи вантажівки. Уперше в реальному бойовому конфлікті «Harop» застосували збройні сили Азербайджану під час недавнього конфлікту в Нагірному Карабасі.

Зараз Україна знаходиться лише на шляху становлення виробництва ударних безпілотних літальних апаратів. Поки таких, як«Harop», тут немає. Але це не означає, що розробники стоять на місці. «Дрони-самогубці» тут простіші, утім такі напрацювання, на мою думку, точно матимуть розвиток у майбутньому.

Наприклад, літаюча вибухівка М-49 «Гайдамака». Апарат розробили у 2014 році фахівці науково-виробничого центру безпілотної авіації «Віраж» при Національному авіаційному університеті. Перенести такий безпілотник може одна людина, завдяки йому проводять розвідку. Якщо ж начинити «Гайдамаку» двома кілограмами вибухівки можна нанести потужний удар. Ще одна розробка зветься «Ятаган-2», цей БПЛА створило об’єднання Альянс «Нова Енергія України». Пристрій також невеликий, військовий може запустити його прямо з руки. Крім цього, його можна встановити на бойових машинах піхоти.

Нажаль, поки ці розробки не прийняті до масового виробництва. Попри це, секретар РНБО Олександр Турчинов пообіцяв, що ударним українським безпілотникам – бути! Зараз їх виробляють на потужностях ДП «Антонов». Йдеться не про дрони-камікадзе, та я упевнений, це лише перші кроки. Українська армія має побачити вітчизняні БПЛА вже наступного року, і якщо досвід буде вдалим, то розробки продовжаться і озброєння України вийде на новий рівень.

Я вже розповідав вам, що в Ізраїлі перші безпілотники з’явилися так само, як і в Україні – через військове напруження та силами волонтерів. Минули роки, та до розробки БПЛА досі ставляться надзвичайно серйозно. Сьогодні управління кадрами Армії оборони Ізраїлю відкрило нову програму підготовки академічного резерву. Вона зветься «Сілон». В рамках програми найкращі школярі коштом армії навчатимуться як обслуговувати та розробляти безпілотні літальні апарати. Навчання триватиме 4 роки, опісля студенти пройдуть офіцерські курси та служитимуть у дослідницьких центрах міністерства оборони та ВПС. Це – майбутнє оборони Ізраїлю, бо наступні десятиріччя саме БПЛА будуть центром військових розробок.

Я впевнений, що Україні теж варто думати про розвиток виробництва безпілотників не на два, а на десять кроків уперед. Розробками, які вже є у країні, не слід нехтувати, їх варто всебічно підтримувати та розвивати. Тоді обороноздатність України зросте у рази.

Друзі, сьогодні я хочу поговорити з вами про демократію.

За канонами, вона не може існувати без конкуренції та політичного плюралізму. Усі думки, підходи та ідеології мають право на існування, якщо їх підтримує серце демократії – народ.

Але існують моменти, коли демократією грають та використовують собі на користь. Зараз в Ізраїлі вирує скандал навколо організації «Бецелем». Вона збирає інформацію щодо порушення прав людини на території Східного Єрусалиму, Голанських висот, Західного берега ріки Йордан, Сектора Гази та Ізраїлю. Здавалося б – абсолютно вдячна та чесна справа, якою варто пишатися. Але, як і усюди, є підводні камені. Останнім часом «Бецелем» грає в абсолютно антиізраїльську гру.

Уявіть, генеральний директор організації відвідав засідання Радбезу ООН (яке Ізраїль офіційно бойкотував, бо воно стосувалося єврейських поселень, а ініціював його Єгипет, Сенегал, Малайзія… Знайомий перелік країн, хоча б з останнього голосування резолюції ЮНЕСКО). Він виголосив промову із закликом до світу «покласти кінець окупації», вочевидь, маючи на увазі території, які контролює Ізраїль після перемоги у Шестиденній війні 1967 року. Людина, що живе та очолює організацію в Ізраїлі, на світовій арені каже, що його країні треба дати сигнал про те, що не можна «50 років контролювати інший народ та називати себе демократичною державою».

Думаю вам, дорогі читачі, знайомі такі тези. Звісно, вони не є абсолютно ідентичними, але показують, як в середині однієї країни можуть існувати два абсолютно різні ідеологічні табори. І Україна, як ніхто, знає, до яких бід це призводить.

Уряд Ізраїлю відреагував доволі компромісно. Заборонив членам організації проходити альтернативну армійську службу. Це зрозумілий крок, бо «Бецелем», що фінансується з-за кордону, дійсно потрібно обмежити у пільгах. А ще більше слід обмежити організацію, антидержавницькі дії якої на міжнародній арені офіційно підтримала Росія.

Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу сказав важливі слова з цього приводу: «Ізраїльська демократія дозволяє висловитися, у тому числі, представникам карикатурних та божевільних організацій, таких як «Бецелем». Та більшість громадян знає правду. Ми продовжуватимемо відстоювати справедливість та інтереси своєї держави, попри міжнародний тиск».

Шановні українці, з цього приводу хочу нагадати вам, що лише народ має останнє слово та має бути основоположним рушієм будь-яких рішень. Навіть найсильніші країни можуть мати внутрішніх ворогів, але із ними потрібно вміти боротися.

Зараз Ізраїль святкує Суккот, і, за давніми традиціями, у середу біля Стіни плачу зберуться тисячі іудеїв, аби взяти участь у щорічному благословінні коенів.

Це – одне з наймасштабніших богослужінь. Під час нього представники старовинного роду коенів – храмових священників, що походять з роду Аарона, брата Мойсея, вкриваються талітами і промовляють молитву, у якій згадують служби часів Першого та Другого Єрусалимських Храмів.

Цього року зібрання матиме особливий сенс. Міністр закордонних справ Ізраїлю Ар’є Дері закликав якомога більше людей прийти на богослужіння, аби таким чином довести, що зв’язок євреїв та їхніх святинь неможливо зруйнувати.

Усе через скандальну резолюцію, яку нещодавно ухвалила ЮНЕСКО. Вона заперечує зв’язок іудеїв ізголовними святинями – Храмовою горою та Стіною плачу. Авторами цього нонсенсу став Єгипет та Палестинська національна адміністрація, саме вони внесли резолюцію на голосування. Документ, у якому,крім цього, Ізраїль більше десятка разів звинувачують в «окупації палестинських територій», був підтриманий 24 країнами. Серед них – Росія. Представники України, утрималися від легітимізації цього нонсенсу. Дякую вам за це.

Я абсолютно підтримую позицію голови ізраїльського уряду Біньяміна Нетаньягу з приводу цього питання. Він навів чудові приклади: "Твердження, що єврейський народ не має відношення до Єрусалиму і Храмовій горі, так само абсурдно, як твердження, що Китай не має відношення до Великої китайської стіни, а Єгипет - до пірамід. Своїм абсурдним рішенням ЮНЕСКО втратила залишки своєї легітимності". На мою думку, міжнародна організація такого рівня, як ЮНЕСКО, не має жодного морального права підігрувати певним країнам та спекулювати історичною спадщиною. Такі рішення ображають не лише усіх віруючих євреїв, а й тих, хто просто пишається своєю історією.

Це вже не перша антиізраїльска резолюція організації з питань освіти, науки та культури при ООН. І це бентежить мене. Як та чому у часи, коли світ і так страждає від засилля конфліктів, відома міжнародна організація створює нові?

Я впевнений, українці розуміють позицію Ізраїлю. Бо відчуття посягання на власні святині та території також панує і в Україні. Друзі, нам слід підтримувати одне одного, бо інакше історія та віра не матиме жодного значення взагалі.

Зараз в організації збираються переглянути винесене рішення та планують змістити фінальне голосування. Можливо, там злякалися того, що Ізраїль припинив співпрацю з ЮНЕСКО. Хочу запевнити, головне, аби такі ганебні моменти виправляли. Та гірку ноту того, що це вже сталося, не прибереш із загальної пісні.

Дорогі друзі!

Щиро вітаю усіх іудеїв з одним з найвизначніших свят – Суккот! Це величне біблійне свято розпочалося учора і триватиме до 23 жовтня. У ці дні люди мають згадувати найголовніше: навіть якщо ти надзвичайно багатий, пам’ятай про бідність. Бо де б ти не жив, Бог захистить тебе і подарує процвітання.

Таким чином іудеї шанують пам’ять про 40 річну мандрівку єврейського народу від Єгипту до Землі Обітованої. Тоді ізраїльтяни жили у куренях та сподівалися лише на милість Всевишнього. Зараз, коли народ має міцні та надійні домівки, на знак вдячності люди переселяються у тимчасове житло, аби виконати вікову заповідь.

Це свято надзвичайно особливе, бо для його проведення будують спеціальну курінь – сукку. Розміщують її під відкритим небом: на подвір’ї, балконі, на веранді. Стіни можна звести з будь-якого матеріалу, та дах має бути тільки з гілок. Важливо також прикрасити сукку, для цього використовують 7 плодів, якими багата Земля Ізраїлю: пшеницю, оливки, ячмінь, фініки, інжир, гранати та виноград. У цьому чудовому курені цілий тиждень мають жити усі чоловіки у родині. І хоча зараз євреї не дотримуються цієї традиції на всі сто відсотків, вони проводять трапези та іноді ночують у сукках.

Ще одна важлива традиція – піднесення Лулаву. Щодня прийнято брати в руки та благословляти чотири види рослин. За одним з варіантів, кожна з них представляє певну частину тіла. Етрог (плід цитрусу) – це серце, пальмовий лист – хребет, гілки мірту – очі, а верба – вуста. Усі разом вони уособлюють людину, яка усім серцем віддана Богу.

Знайоме це свято й українцям. Здавна вони називали його «єврейськими кучками», вважали, що іудеї вміють керувати погодою. Про це писав навіть видатний український письменник Іван Франко. Розповідав, що на Прикарпатті євреї любили, щоб під час «кучок» йшов дощ. Мовляв, тоді в них буде багато грошей.

Друзі, у Торі дні Суккот називають «часом радості». Бажаю кожному з вас, знайти цю радість у своєму серці, не зважаючи на будь-які проблеми та негаразди. Хоча Україна зараз переживає складні часи, варто знати, що вони минуть і на цій землі запанує мир. Пам’ятайте, приклад наших предків довів: якщо вірити та прагнути кращого, воно обов’язково прийде. Насолоджуйтеся кожною миттю та цінуйте кожен прожитий день!

Шановні друзі!

Сьогодні світ відзначає важливу пам'ятну дату -130 років від дня народження одного з найвідоміших та найвизначніших політиків ХХ сторіччя Давида Бен-Ґуріона.

Я впевнений, що Ізраїль ніколи б не став таким, який він є, без цього величного державного діяча. Саме він першим проголосив Декларацію незалежності Ізраїлю, був талановитим прем'єр-міністром, котрий допоміг фактично з нуля побудувати молоду та інноваційну країну.

Давид Бен-Ґуріон був сильним політиком, вельми авторитарним, з упертим харктером. Важливо знати, що саме Бен-Ґуріон наполіг на тому, щоб на прапорі Ізраїлю зобразили Зірку Давида, а не більш поширений символ - єврейську менору. Чому? Так він хотів надати великого значення знаку, яким нацисти клеймували євреїв, зробити його символом гордості.

Запам'ятайте його слова: "Батьківщину не дають і не отримують у подарунок, не отримують внаслідок політичних угод, не купляють за золото та не виборюють кулаками. Її будують у поті чола." Цю просту істину можна адаптувати і в Україні. Усі, хто сподівається, що вона стане на наступний щабель розвитку і успіху завдяки якимось чарам або чужим зусиллям, жахливо помиляються. Лише важка щоденна праця, чіткий план дій та невелика доля ризику зможуть змінити ситуацію.

Я захоплююся особистістю Давида Бен-Ґуріона. Він не боявся нетипових рішень. У 1952, наприклад, запропонував посаду президента Ізраїлю Альберту Ейнштейну. Або для того, щоб прочитати книжку, яка подобається, спеціально вивчив латинську. Друзі, наслідуйте його приклад, та не бійтеся виходити за межі: іноді найкраще, що на вас чекає, знаходиться там.

Як побудувати могутню армію?

Відповідь на це питання точно знають в Ізраїлі. Сьогодні я розповім вам про один з секретів успіху збройних сил цієї величної країни.

Споконвіку дітей надихали військові. Подивитися зміну караулу, святковий парад, просто зустрітися з людиною, що пережила війну було великою честю. В Ізраїлі змалку знають, що служити в армії – найважливіший обов’язок. І прагнуть долучитися до збройних сил з неабиякою палкістю. Молодь у цьому пориві всебічно підтримують. Для того, аби підлітки відчули на собі усі особливості справжнього вишколу, при Армії оборони Ізраїлю функціонує спеціальна міжнародна організація, що зветься Гадна.

Офіційно вона з’явилася у 1948 році, та перші підрозділи військово-спрямованих підліткових формувань були задіяні ще кількома роками раніше. Вони були частиною Хагани – єврейської підпільної армії, що воювала з арабськими терористичними бандами у часи британського мандату. Зараз – це абсолютно відпрацьована програма, за якою навчають підлітків від 13 до 18 років. Щороку вишколи проходять 19 000 ізраїльтян, а ще сотні юних хлопців та дівчат з інших країн, які теж хочуть відчути на власному досвіді, як воно – нести армійську службу.

Тут все серйозно, а не як у кіно: підйоми о 5 ранку, кілька хвилин на підготовку та прибирання, шикування на плацу, відповідальні завдання на увесь день. До речі, стосуватися вони можуть не лише військової справи. Наприклад, декому може перепасти догляд за городом, або генеральне прибирання приміщень, бо справжній солдат має виконувати будь-які команди віддано і бути витривалим.

Вчать підлітків високопрофесійні кадрові офіцери армії, а координує навчання Міністерство просвіти. Хоча головний наголос під час вишколів ставиться скоріше на загальний патріотичний розвиток, підлітки встигають набути потрібних військових навичок, що є основоположним фундаментом допризовної підготовки.

По закінченню курсу Гадна видає спеціальний сертифікат, який підліток використає при вступі у армію, а з набутими навичками завдяки йому може потрапити в якийсь з елітних підрозділів. Та не для усіх армія – кінцева мета. Безліч юнаків проходять курс просто для того, аби підвищити власну витривалість та запалити вогонь патріотизму у серці.

Я переконаний, подібні курси мають набути масштабного характеру і в Україні. Країна, що знаходиться в стані війни, потребує тих, на кого можна буде покластися. Це – молоде покоління українців, яке повинно бути військово-обізнаним та, щонайменше, щиро патріотичним. Тоді зламати це суспільство буде неможливо.

Чи можна пити воду?

Вже скоро таке питання може постати перед кожним, хто живе на Землі. За останніми підрахунками, на планеті проживає понад 7 мільярдів людей і населення нашої планети зростає щодня, а це означає, що кількість води, яку ми вживаємо, теж невпинно зростає. Додайте до цього кліматичні зміни і ви зрозумієте, чого бояться усі екологи світу – браку водних ресурсів.

Здавалося б, чого боятися Україні? Тут протікає 14 тисяч річок, маса озер, безліч підземних джерел - води має бути удосталь. Та тільки знайти кристально чисту водойму неможливо. Сіверський Донець, Західний Буг, Дністер, притоки Дніпра ще кілька років тому потрапили до списку надзвичайно забруднених рік. Нажаль, ситуація змінюється лише в гірший бік: в річках просто зашкалює кількість азоту, важких металів чи марганцю. Фактично води найвищої якості у країні немає, і навіть після очистки українці п’ють брудну воду. І якщо у столиці бодай трохи непокояться про водоочищення, у регіонах із цим колосальні проблеми.

Тепер уявіть собі Ізраїль, де питання питної води стоїть набагато гостріше, ніж в Україні. Там теж були проблеми з очищенням річок, та боротися за чисті ресурси почали ще на початку 90-тих. А нещодавно взагалі закінчили приголомшливий проект по відновленню басейну річки Кішон, звільнення його від токсичного осаду. Тепер це місце із забрудненої водойми перетвориться на «зелені легені» усього Хайфського регіону. А з очищеного мулу зроблять острів, аби ізраїльтяни могли відпочити та насолодитися природою. Що стало причиною такого успіху? Чітка програма дій із підтримання екологічного стану кожної річки та докорінне її виконання.

Та вже незабаром Україна збирається перейняти досвід Ізраїлю. Міністр екології України Остап Семерак та міністр екології, у справах Єрусалима і спадщини Держави Ізраїль Зєев Елькін під час своєї нещодавньої зустрічі домовилися про створення робочої групи з питань охорони навколишнього середовища та управління водними ресурсами. Ізраїльські експерти вчитимуть українців, як навести лад у питаннях очищення води, як попереджувати її забруднення та розкажуть, яким чином відновлює водні басейни Ізраїль. Україні залишиться лише втілити отримані уроки у дійсність.

«Я не думаю про всі страждання. Я думаю про красу, яка все ще залишається», - це цитата з щоденника Анни Франк, одного із найболючіших творів всіх часів.

Історію Анни Франк знають усі, її щоденник перекладений шістдесятьма мовами, входить до переліку найважливіших книг століття, є частиною Реєстру пам’яті ЮНЕСКО.

Життя юної Анни та її сім҆ї стало квінтесенцією долі усіх євреїв Європи в часи Холокосту. Але таких історій, яку описала Анна було десятки тисяч.

Цього тижня світ побачила книга жінки, яка так само, як Анна Франк, пізнала жахи Катастрофи. 89-річна Керрі Ульріх з Нідерландів, яку називають роттердамською Анною Франк, розповіла історію свого життя у часи Голокосту.

Тоді її родина, як і сім’ї інших 140 тисяч євреїв, змушена була переховуватися від переслідування. Дівчині було майже шістнадцять років, тому усі події вона пропускала крізь своє, ще юне, серце.

Іудеї Ульріхи оселилися вдома у голландського подружжя на прізвище Зайлманc. Ці люди були ревними католиками, тому слідували заповіді «люби ближнього свого як самого себе». Задля порятунку єврейської родини, ці добрі люди віддали їм свою спальню, а самі стали жити у льосі, поряд із мішками з картоплею і зовсім перестали спілкуватися з будь-ким, щоб їх не викрили.

За словами Керрі Ульріх, те, що її родині вдалося вціліти – справжнє диво і вона пов҆язує це з Вищим провидінням. Сіоністи за ідеологією, багато часу Ульріхі провели у дискусіях із католиками Зайлманcами. Так минали дні, місяці, роки.

Зараз Керрі Ульріх 89 років. Попри те, що її порівнюють з Анною Франк, її історія закінчилася зовсім інакше. Вона одружилася, народила трьох дітей, має 20 онуків і 60 правнуків.

Ім’я родини Зайлманc навіки вписане до списку Праведників народів світу.

Я впевнений, що історії життя таких людей як Анна Франк та Керрі Ульріх мають знати усі. Одна з них свого часу відкрила світові усю правду про Голокост очима дитини. Друга вчить тому, що не зважаючи на все, слід вірити, йти на самопожертву заради блага інших, підтримувати одне одного. Ці вічні істини повинні закарбуватися у наших серцях назавжди.

Шановні українці, вітаю вас з Днем захисника України!

На офіційному рівні це свято відзначається в Україні лише вдруге, але історично традиція свята дуже давня, бо саме сьогодні відзначають ще й День українського козацтва та Покрову Пресвятої Богородиці.

За легендою, у цей день князь Аскольд узяв в облогу Константинополь. Мешканцям міста нічого не лишалося, як просити помочі у Бога, аби їм вдалося врятуватися. Тоді перед людьми з’явилася Богородиця і вкрила усіх своїм покровом, що по-церковному зветься омофором.

Мій колега, французький дипломат Жан-Бенуа Шерер ще у далекому 1788 році видав історичну працю, де йшлося, зокрема, про цей важливий для усього українства день. Він розповідав, що Покрова – найбільше свято для мужніх та хоробрих козаків. Вони настільки цінували його, що саме цього дня обирали нових членів старшини, дії яких мала благословити Діва Марія.

На Покрову українці одружувались, бо саме до цього дня мав випасти перший сніг, який своєю білизною нагадував вбрання нареченої. Крім цього, чоловіки ремонтували хату перед святом, бо якщо не встигнеш до свята – проведеш зиму у холоді.

У цей день будь хто може звернутися за благословенням до Пресвятої Богородиці, бо Вона все чує та готова захистити. Я впевнений, що сьогодні найбільше, чого ми можемо просити – здоров’я та сили нашим воїнам, які зараз захищають Батьківщину. Їм зараз найтяжче, але саме вони – захисники, якими пишається кожен із нас. Українці – сильна та мужня нація, жодні біди не зневірять нас. Боріться за своє майбутнє, бо з нами Бог!

Мужності, віри та натхнення вам, дорогі захисники!

Вчора Парламентська асамблея Ради Європи прийняла дві історичні резолюції стосовно України.

У цих документах нарешті все, що відбувається на території нашої країни, називається своїми іменами. По-перше, мова вже не йде про «конфлікт в Україні», а тільки про «російську агресію в Україні». Це відповідь всім тим, хто й досі говорить про якісь «громадянські конфлікти» та не хоче бачити реальні речі.

Крім того, ПАРЄ визнає анексію Криму Росією та військову інтервенцію РФ до Східної України і називає їх порушенням норм міжнародного права. В одній з резолюцій навіть було змінено назву з «Наслідки кризи в Україні» на «Наслідки російської агресії в Україні». Навіть ті європарламентарі, хто зазвичай стає на бік Російської Федерації, попри навалу російської пропаганди, цього разу зрозуміли та погодилися – саме вона спровокувала військові дії в Україні, підтримує сепаратистів та проводить незаконні дії на території суверенної держави.

Крім того, ПАРЄ визнала, що самопроголошені «ДНР» та «ЛНР» створені та підтримуються Росією: саме з неї керують усіма «офіційними» органами цих «недокраїн», тож вони не мають жодної легітимності.

Парламентська асамблея підтримала продовження санкцій проти РФ до повного відводу військ з території України та відновлення суверенітету нашої держави, вкотре засудила незаконні вибори в Криму, заборону РФ Меджлісу, незаконне утримання українських в҆язнів на території Росії та інше.

Також вперше у ПАРЄ прозвучали слова про неможливість проведення виборів на Донбасі, якими так активно аргументує Росія в Мінську. За словами Крістіни Зеленкової та Марілуїз Бек, які і робили доповідь по Україні, оскільки гарантувати безпеку виборців на непідконтрольних територіях неможливо, то не може бути й мови про вибори на Донбасі.

Окремою «родзинкою» засідання ПАРЄ стала відмова допустити представників Росії до роботи Асамблеї.

Я впевнений, що прийняття цих резолюцій відкриють Україні шлях для перегляду існуючих та укладення нових, більш дієвих домовленостей. Зокрема, вони можуть вплинути на хід Мінських перемовин, бо доводять, що пункти, які лобіює Росія, насправді - нісенітниця.

Тож дякую українській делегації у Парламентській асамблеї Ради Європи за чудово виконану роботу!

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, щороку у світі кількість сліпих людей збільшується на 1 мільйон, кожні 5 секунд у світі втрачає зір дорослий, кожну хвилину – дитина.

В Україні, за офіційними даними, тих, хто має серйозні вади зору – від 70 до 100 тисяч. Усі вони щоденно стикаються із проблемами працевлаштування, навчання, проведення вільного часу.

Українські реалії не пристосовані для людей із вадами зору: наші інфраструктура, транспорт, установи, будь-який магазин або навчальний заклад не дозволяють вільно користуватися ними. Відповідно, незрячі люди дуже часто просто замкнені в обмеженому просторі, повністю залежні від інших та не мають змоги користуватися простими «благами цивілізації». Вчені говорять, що за допомогою зору людина отримує 80% інформації про навколишній світ, орієнтується та пізнає життя. Уявіть, як повинна пізнавати цей світ дитина, яка його не бачить? Так, їй потрібні спеціальні сучасні засоби для цього, а у нас діти навчаються за книжками, які випускалися ще за царя гороха.

Натомість, ізраїльські винахідники роблять усе, аби допомогти людям із подібними проблемами. Вони розробили спеціальний прилад, який кріпиться на окуляри, розпізнає об’єкт та передає людині інформацію про нього голосовим повідомленням. Називається цей помічник OrCam. Все що потрібно для його роботи – натиснути на кнопку чи зробити помітний жест, і диво-окуляри зроблять моментальну фотографію, проаналізують її та в аудіо форматі розкажуть, що людина бачить перед собою. Таким чином незряча людина може фактично читати будь що, розпізнавати колір світлофору без сторонньої допомоги, визначати номер громадського транспорту і багато-багато іншого.

До речі, міністерство освіти Ізраїлю планує запровадити OrCam в усіх школи, які цього потребують, аби допомогти дітям із вадами зору. Вартість одного пристрою чимала - біля $2500, але, безумовно, він вартує цих грошей. Він «говорить» івритом, англійською, німецькою, іспанською та французькою.

Сподіваюсь, Україна вже скоро піде тим самим шляхом, та робитиме усе, аби життя людей з фізичними обмеженнями було легшим, а не складнішим. Раджу своїм читачам частіше звертати увагу на тих, хто справді цього потребує. В нинішніх реаліях навіть не усі світлофори обладнані метрономом, що допомагає незрячим переходити дорогу. То ж зайвий раз допомогти їм на переході, у магазині чи транспорті – це наш з вами обов’язок.

Ось і підійшли до кінця десять днів покаяння, і сьогодні я вітаю вас із одним з найважливіших свят – Днем Спокути!

Йом-Кіпур – судний день, на якому іудей отримує вирок Бога, скріплений печаткою. Він вирішить долю людини на цілий рік. Саме у цей день посту дотримується більшість єврейського населення Ізраїлю, не залежно від рівня релігійності. Піст строгий – їсти та пити не можна 25 годин.

За традицією, обов’язково варто попросити пробачення у ближніх, раптом ви їх образили та не помітили цього. Також слід не забувати поминати померлих. Аби розплатитися із своїми духовними боргами, традиційно «дають цдаку» - роздають гроші, або ж просто посміхаються та роблять добрі справи.

Розповім вам про традиційний обряд, що зветься «капарот»: над головою чоловіка чи жінки крутять півня чи курку відповідно, кажуть, що тварина бере на себе людські гріхи. Птаха віддають різнику, а його вартість – віддають на доброчинність. Щоправда вважається, що обряд спрацює лише якщо людина дійсно розкаялася у своїх гріхах та прагне прощення.

Починають Йом-Кіпур із видатної молитви «Кол Нідре»: її мелодія унікальна та широковідома. Згадки про особливу музику цієї молитви уперше з’явилися у 16 сторіччі. Послухайте цей твір у виконанні Йоселе Розенблата і ви зрозумієте, що я маю на увазі. Послухати «Кол Нідре» до синагог приходять усі, вірні ж релігії залишаються у свято у синагозі на весь день.

На добу в Ізраїлі встановлюється тиша на дорогах – в цей день іудеї не їздять на автомобілях. Більше того – робити це не радять навіть іноземцям. Крім цього, в Ізраїлі не працюють магазини та ресторани, радіо та телебачення.

Закінчують Йом-Кіпур молитвою «Неіла»: вона «закриває» Небо, що десять днів приймало молитви та прохання вірян. Тож ця молитва – найпалкіша, у неї вкладають усі бажання та сили. Звучить шофар, а це значить, що усі вироки – винесені.

Бажаю вам доброї долі, чистих думок та Божої допомоги! Будьте щирими та дійте від усього серця, лише з найкращими намірами!

Ядерна програма Ізраїлю – це таємниця за сімома печатками, і країна вміло цим користується.

Найбільш майстерно це робив, на мою думку, Шимон Перес: «Ізраїль не буде першою країною, яка принесе ядерну зброю на Ближній Схід. Утім, другою вона бути не може», - казав він. Така політика викликала безліч здогадок, чуток, перепитій.

Головною таємницею наприкінці 1950-тих стало зведення ядерної станції посеред пустелі у Негеві. Шимон Перес та уряд Ізраїлю запевняли усіх – розробки ядерних програм відбуваються виключно у мирних цілях, та вже скоро офіційно змінили мету функціонування центру на розробку озброєння. Центр став ще більш секретним, почали ходити чутки, що там стільки плутонію, що можна створювати ядерну зброю. Над питанням – що ж розробляють у Негеві, билися у верхівках чи не всіх країн світу.

Біографи Переса запевняють – саме він, тодішній заступник міністра оборони Ізраїлю, став ініціатором зведення реактору та створення центру. Сам Перес вважав, що одна лише наявність цього об’єкту примусила арабських лідерів підписати мирні Угоди в Осло у 1993 році. Він був упевнений, що араби бояться Ізраїль, і вважають, що його буде складно знищити. В будь-якому разі Перес пишався тим, що Ізраїль ніколи нікому не погрожував ядерною зброєю та не проводив жодних тестувань. Він не лише збудував центр, а зробив із нього легенду, що лякала і захоплювала одночасно.

Сьогодні , щоб вшанувати людину, яка стояла біля витоків ядерної програми Ізраїлю, ядерний дослідницький центр в Дімоні скоро можуть назвати на честь ініціатора його створення. На цьому наполягає прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу. В уряді розуміють, що Шимон Перес зробив чимало для створення ядерного дослідницького центру. Підтримують таке рішення і у мерії Дімони: там ім’ям Переса вже назвали міське озеро, яке нещодавно відкрили.

Шимон Перес помер, та ядерний центр, який він звів, буде форпостом безпеки для багатьох поколінь ізраїльтян. Тому, на мою думку, ініціатива із перейменуванням – обов’язкова до втілення. Ім’я Переса, надане такому важливому та унікальному об’єкту, нагадуватиме нам, що розум та сила – невід’ємні поняття, а їхнє поєднання завжди веде до успіху.

Світ змінюється надзвичайно стрімко і сьогодні у бойових діях вже не працює кредо «На війні, як на війні».

Причина – дуже відома: розвиток цифрових технологій. Він дозволяє звести рівень втрат серед мирного населення до мінімуму, завдаючи максимальних збитків військовій силі.

Ізраїль – це країна, яка є дуже «зручною» для потенційних агресорів. Він має середню протяжність з заходу на схід всього 120 км, і тут виключено поняття тилу як такого. Тим не менш Ізраїль на сьогоднішній день став розвинутою державою з величезною кількістю високотехнологічних стартапів та IT-компаній. Цифрові технології, які використовуються в тому числі в військовій промисловості, є одним з найпопулярніших товарів для експорту і внутрішнього використання.

Взяти, наприклад, систему ЦАЯД, яка використовується у сухопутних військах і допомагає визначити розташування кожної бойової одиниці, включаючи БТР чи авто. Маючи доступ до системи, військовий бачить розташування ворога і приймає рішення щодо подальших дій. За допомогою ЦАЯД також реалізується комунікація між командуванням та військовими «в полі».

З 1999 року було створено 20 версій системи. Маючи спочатку військову приналежність, ЦАЯД набуло і кількох «побутових» функцій. Наприклад, завхоз військової частини може за її допомогою відправити запит на доставку води, палива та інших матеріалів.

Немає сенсу вважати, що у найближчому майбутньому світ стане настільки розвинутим, що війни зникнуть як такі. Проте будь-яку , навіть найстрашнішу, дію можна зробити, наскільки це можливо, більш гуманною. І якщо вже є атака агресора, можна докласти всіх зусиль, щоб жертви були як найменшими. Мирного всім неба!

Організація Об’єднаних Націй отримала нового очільника, яким став колишній прем’єр-міністр Португалії Антоніу Гутерреш.

 Новообраний голова ООН пообіцяв, що буде «чесним посередником, будівником мостів та тим, хто спробує створити умови для розуміння». Попри те, що на цю посаду заздалегідь планували призначити жінку, та ще й зі Східної Європи, Гутерреш став єдиним кандидатом, до якого не було жодних зауважень. Останні 11 років політик обіймав посаду Верховного комісара ООН у справах біженців. Це питання й досі є одним з головних та найболючіших у світі, бо тільки на кінець 2015 їхня кількість сягнула 65 мільйонів.

Хто ж він, новий генеральний секретар ООН? Соціаліст, людина з сильним темпераментом, без сумніву, великий друг Ізраїлю. Під час свого першого офіційного візиту до Ізраїлю, ще у 1993 році, Гутерреш (тоді ще голова Соціалістичної партії Португалії) легко знайшов спільну мову з тодішнім міністром закордонних справ Шимоном Пересом та прем’єр-міністром Егудом Бараком. Вони дружили кілька десятиліть, і зараз Барак щиросердно привітав політика із новим призначенням. В Ізраїлі упевнені – на Антоніу Гутерреша можна покластися, він людина слова та діла.

Як це призначення може позначитися на Україні? За прогнозами, Гутерреш може докорінно змінити організацію. Останнім ООН вона втратила свій авторитет, бо замість реальних дій висловлювала тільки занепокоєння. У соцмережах її почали жартома називати «Організацією Занепокоєних Націй». Та новий генсек відомий своїм вольовим характером і вмінням «протягувати» навіть незручні, але вкрай важливі рішення. По-перше, він збирається реформувати ООН. Крім того, Антоніу Гутерреш хоче розпочати нову віху дипломатії миру, коли у світі конфлікти вирішуються, а не створюються. Якщо ці наміри втіляться у дійсність, Україна тільки виграє від таких змін.

Україна та Ізраїль активізували двостороннє співробітництво.

Тільки за останній тиждень кількість зустрічей та угод перевищила кількість за попередній рік.

Зараз в Україні з триденним візитом перебуває делегація ізраїльського уряду, на чолі з міністром екології, у справах Єрусалима і спадщини Держави Ізраїль Зєевом Елькіним. За три дні перебування в Україні, ізраїльтяни зустрілися з президентом Петром Порошенком, главою уряду Володимиром Гройсманом, провели чергове засідання україно-ізраїльської комісії з економіки, підписали протокол про розширення співпраці з міністром закордонних справ Павлом Клімкіним.

В ході переговорів основна увага була приділена співпраці в сільському господарстві, прискоренні створення Зони вільної торгівлі, пенсійним угодам, співпраці в сфері високих технологій, а також вирішенню спільних екологічних питань.

Особливою темою робочої зустрічі стало питання можливості участі українських газових компаній в конкурсі з переобладнання ізраїльської промисловості. В Ізраїлі для роботи підприємств використовують завезене вугілля або навіть мазут, які серйозно забруднюють повітря. При цьому, за останні кілька років в Ізраїлі відкрито ряд найбільших газових родовищ, однак у країни немає досвіду використання газу в промислових масштабах. В Україні, навпаки - досвід багатющий і маса першокласних фахівців, тому українські компанії могли б допомогти ізраїльтянам в переорієнтації їх промисловості на газові носії. На думку Зєева Елькіна, перехід на газ сприятиме поліпшенню екологічної ситуації в країні.

Також за підсумками зустрічі було заявлено, що всі робочі питання по Зоні вільної торгівлі будуть вирішені до кінця року, а вже в наступному році планується підписання двостороннього договору.

Зона вільної торгівлі, створення робочих місць для українських робітників, співпраця в газовій сфері - це не просто взаємовигідні та довгострокові проекти між Україною та Ізраїлем. Всі ці кроки спрямовані на створення стабільного інвестиційного клімату України та залучення ізраїльських інвесторів і капіталів.

Упевнений, що вже в найближчому році ми побачимо безліч спільних україно-ізраїльських проектів і стартапів.

На заходах, присвячених Бабиному Яру в Києві, був присутній президент Всесвітнього єврейського конгресу Рональд Лаудер.

У зв'язку з кончиною Шимона Переса він прямо з Києва вилетів до Ізраїлю. А там мільярдера Лаудера, сина Джозефа і Есте Лаудер, засновниці легендарної американської косметичної фірми «Estée Lauder», зустріли і затримали слідчі спеціального підрозділу ізраїльської поліції «Лахав 433», щоб відправити на допит.

«Лахав 433» - це відділ по боротьбі з тяжкими злочинами, який займається розслідуваннями випадків корупції, шахрайства та економічних злочинів на найвищому рівні. «Лахав» в перекладі з івриту означає «вістря, лезо» або «клинок». Його ще називають ізраїльським ФБР. Слідчі цього підрозділу мають справу з президентами, прем'єрами, міністрами і депутатами, не дивлячись на їх регалії, займані посади або заслуги.

В ізраїльському суспільстві існує нульова толерантність по відношенню до будь-яких чиновників: порушив закон - ласкаво просимо відсидіти, нікому немає діла до твого рангу або товщини гаманця. Навпаки, чим людина більш відома, тим пильніше за нею спостерігатимуть. «Лахав 433» займається цим професійно і його поліцейські оснащені найсучаснішими технологічними засобами, що дозволяють вести розслідування на високому рівні.

«Клієнтами» цього підрозділу були лідери політичних партій, опозиційних блоків, напевно вже всі міністри, глави урядів, президенти і рабини. Їхнє завдання - чистити верхівку суспільства. Так, після звинувачення в корупції, своє покарання зараз відбуває колишній прем'єр-міністр Ізраїлю Ехуд Ольмерт; чинного прем'єра, лідерів правлячої партії і опозиції регулярно викликають на допити і це нормально. Зовсім недавно «Лахав 433» розслідував справу екс-міністра оборони Ізраїлю Біньяміна Бен-Еліезера, якому приписували отримання хабара в 2 мільйони доларів. Від вироку його «врятувало» те, що в серпні він помер...

Крім того, в Ізраїлі будь-яке журналістське розслідування не закінчується гучним вихлопом, а дуже швидко потрапляє в розробку до поліції. Ізраїль - маленька країна, тут усі знають один одного, і новини тут поширюються блискавично. Якщо вже ти потрапив до поля зору правоохоронних органів, то тебе перевірять «від і до». До того ж, журналісти пильно стежать за кожним кроком політиків.

Треба сказати, що навіть всередині самого підрозділу ведеться ретельна перевірка кожного співробітника - від рядового, до глави. Так пару років тому начальник «Лахав-433», генерал Менаше Арбів був звинувачений у хабарництві: за словами слідства, він підозрюється в тому, що за допомогою одного з найбагатших рабинів Ізраїлю домігся отримання в'їзної візи в США для дружини і сина, а також щомісяця отримував від рабина гроші для сина. До речі, цей самий рабин тепер сидить у в'язниці і дає свідчення проти своїх спільників.

Повертаючись до початку цієї історії: Роні Лаудер відмовився надавати свідчення «Лахаву» і заявив, що обраний слідчими час «є неприйнятним», оскільки він приїхав до Ізраїлю з Києва на похорон свого близького друга. Проте, мільярдер коротко відповів на ряд запитань і уклав угоду про те, що він або прибуде до Ізраїлю для дачі показань окремо, або до нього в Нью-Йорк приїдуть слідчі «Лахава». І повірте, вони приїдуть куди завгодно, тому що це в інтересах Ізраїлю.

У нашому житті завжди має бути час для добрих справ, хай навіть невеликих.

Зовсім недавно до мене звернулися представники благодійних організацій «Допомога заради майбутнього» і «Фонд Мамине серце», які опікуються дітьми, що проходять курс лікування в столичному Охматдиті та Інституті нейрохірургії імені А.П.Ромоданова. Вони попросили надати будь-яку допомогу, і вчора до відділень названих лікарень були доставлені 50 ящиків соку для діток.

Сподіваюся, що зміг хоч трохи порадувати маленьких пацієнтів. Бажаю їм якнайшвидшого одужання, миру і радості!

Сьогодні Ізраїль є світовим лідером в безпілотній авіації, а почалося все з роботи ентузіастів.

У 1974 році два офіцери ізраїльської армії - Ієгуда Мазі та Елвін Елліс - після демобілізації вирішили заснувати фірму зі створення безпілотників.

Рішення прийшло до них після того, як ізраїльтяни застосували в бойових діях радіокеровані літаки Firebee виробництва США, які використовувалися тільки в якості навчальних мішеней. Ізраїльська армія закупила їх для війни в Суецькому каналі, щоб використовувати як приманку, переключити на них вогонь противника і зменшити втрати власної авіації. Але ці величезні апарати важили по півтори тони, були громіздкими і коштували дорого.

Тоді Мазі та Елліс вирішили створити легкий апарат, оснастити його ізраїльської електронікою і телекамерою для ведення аерозйомки. Перший прототип зібрали в гаражі. Але на той момент армію не зацікавило виробництво легких безпілотників і замовлення їм не зробили. Тоді на пропозицію інженерів відгукнулася компанія «Тадіран», яка робила радіоапаратуру для армії, і замовила їм дослідний зразок дрона. В результаті успішних випробувань, робота з виробництва безпілотників повернулася туди, де і планувалася спочатку - в корпорацію Israel Aircraft Industries, яка почала виробництво дронів «Мастиф» і «Скаут». Перші безпілотники виглядали доволі незграбно і звичайно відрізнялися від сучасних літальних апаратів і за дизайном, і за можливостями: запасу палива вистачало всього на кілька годин, а швидкість не перевищувала 100 км на годину. Зате їх не бачили радари, і вони відмінно справлялися з розвідкою.

Остаточно дрони зайняли своє незамінне місце в ізраїльській армії після війни в Лівані: тоді в червні 1982 року відбулася найбільша, з часів Другої світової, повітряна битва. Радянський Союз перекинув немислиму кількість ракетних і артилерійських сил ППО для прикриття сирійський військ. Як тільки ізраїльський дрон виявляв батарею ЗРК і передавав її зображення наземному командуванню, в повітря піднімалися ще два БПЛА: один - в якості фейкової цілі, що імітує атакуючий літак, щоб змусити батарею ЗРК противника включитися на випромінювання, другий - оснащений апаратурою для перехоплення випромінювання радіолокаційної станції (РЛС) ЗРК.

Отримана інформація оброблялися бортовими комп'ютерами літаків, які надавали дані для наведення протирадіолокаційних ракет. А потім почалося тотальне знищення сирійських засобів ППО: удари ракетами класу «земля-земля», далекобійної і реактивної артилерії, при цьому використовувалися кулькові і касетні боєприпаси, що мали здатність наводитися на ціль за допомогою інфрачервоного і лазерного променів. Таким чином, за добу проведення операції «Арцано» ізраїльтяни знищили 19 сирійських зенітно-ракетних дивізіонів. Одночасно в повітряних боях 7-11 червня ізраїльтяни збили близько 90 літаків МіГ-21, МіГ-23 і Су-22, не втративши жодного свого літака.

Після цього в 80-90 роках почався підйом ізраїльського дронобудування. Сьогодні до переліку безпілотної авіації Ізраїлю входять літальні апарати - від крихітних, вагою в 300 грам - дронів Ghost, які можна запустити з руки, до найбільшого в світі безпілотника «Ейтан», з розмахом крил в 35 метрів і вагою 4 тони. На сьогоднішній день ізраїльські дрони здійснюють більшу кількість бойових вильотів, ніж пілотовані літаки. Вони 24 години на добу охороняють спокій Ізраїлю. Частка Ізраїлю на світовому ринку безпілотників становить 41%. А починалося все як у нас - з війни, волонтерів, ентузіастів і нерозуміння.

Минулий тиждень був повний важливими для України та Ізраїлю подіями: візити на найвищому державному рівні, переговори, Бабин Яр, трагічна смерть Шимона Переса, незапланований візит Петра Порошенка до Ізраїлю.

В цій круговерті подій, безкінечних суперечках про спільну історичну спадщину, дещо загубилися вкрай важливі переговори між українським президентом, його ізраїльським колегою та прем҆єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньяху.

А між тим, було досягнуто вкрай важливих домовленостей. Зокрема, під час зустрічі з Біньяміном Нетаньяху досягнуто згоди про пожвавлення торговельно-економічної співпраці між Україною та Ізраїлем.

Також йшлося про вкрай важливу тему – підписання угоди про зону вільної торгівлі між Україною та Ізраїлем. Український президент навів прості цифри: з часу встановлення безвізового режиму між нашими країнами, кількість українців та ізраїльтян, які відвідують Україну та Ізраїль, збільшилась у 10 разів. Звичайно, це значно спрощує пересування громадян України та Ізраїлю, сприяє налагодженню ділових зв҆язків між представниками бізнесу. Тому підписання угоди про вільну торгівлю іще більше сприятиме розвитку двосторонніх відносин та пожвавленню економічної співпраці.

Сторони домовилися прискорити переговори по укладанню Угоди, саме тому в жовтні цього року буде проведено чергове засідання спільної українсько-ізраїльської Комісії з питань торгівлі та економічного співробітництва.

Також були переговори з питань співпраці в науково-технологічній галузі, розвитку туризму, співпраці в аграрній сфері. Найближчим часом особливу увагу буде приділено впровадженню досвіду Ізраїлю у системах зрошування, яких потребують південні регіони України.

Крім того, Україна та Ізраїль планують і надалі лібералізувати авіасполучення між країнами, щоб прибрати будь-які можливі перешкоди для перевізників.

Також президент Порошенко звернувся до ізраїльських інвесторів з пропозицією приймати участь в процесі приватизації в Україні: він черговий раз підтвердив велику зацікавленість ізраїльтян в цьому питанні.

Я не раз розповідав, що ізраїльський бізнес, представники влади завжди проявляють цікавість до співробітництва з українцями. Але, за їх словами, процес двосторонніх економічних відносин необхідно спростити. Саме тому питання про Зону вільної торгівлі між нашими країнами таке важливе. Наразі обіг між Україною та Ізраїлем складає біля 1 мільярда доларів на рік, але потенціал значно і значно більший. З кожним роком Ізраїль проявляє все більшу зацікавленість в українських проектах, ресурсах на розробках, тому законодавчі зміни просто необхідні.

Зараз вкрай важливо, щоб Верховна Рада ратифікувала Угоду про тимчасове працевлаштування українських працівників на ринку праці Ізраїлю, як це вже зробив Кнессет. Тоді в Ізраїлі зможуть офіційно працевлаштуватися біля 20 тисяч українців причому на тих же умовах, що й самі ізраїльтяни.

Ізраїль готовий до співробітництва з Україною в усіх сферах і дуже важливо раціонально скористатися цією довірою, не звертати уваги на зауваження тих, хто хоче зіпсувати двосторонні відносини між нашими країнами.

Україна та Ізраїль мають спільне минуле, українців та євреїв пов҆язала сама історія. Але не можна жити лише минулим, необхідно дивитися в майбутнє, розвивати та поглиблювати стосунки на офіційному рівні, відкривати ринки, спрощувати процедури, активізувати торгівлю. Цей процес є взаємовигідним для обох держав.