Друзі!

Сьогодні виповнюється 95 років від дня народження Іцхака Рабина, видатного політичного діяча Ізраїлю, що двічі був прем’єр-міністром країни та навіть лауреатом Нобелівської премії миру.

Батько Іцхака Рабина Нехемія Рабічов був родом із села Сидоровичі, що на Київщині. Коли він був ще дитиною, його тато помер, тож родина жила у скруті. Коли Нехемії було 14, він почав працювати у пекарні, згодом вступив до партії соціалістів-революціонерів, через це потрапив під загрозу арешту. Він був змушений втікати та переїхав до США. Він не мав там ані знайомих, ані підтримки. Поневірявся країною, працював усюди, де була робота, поки не оселився у Чикаго. Там став членом сіоністсько-соціалістичної партії «Поалей Ціон». Після цього вирішив взяти участь у військових діях на близькосхідному фронті Першої світової війни в складі американської бригади. Та його не прийняли туди через плоскостопість. Тоді Нехемія змінив прізвище на «Рабин» і вдруге подався на службу. Цього разу йому все вдалося. Повертатися в Америку він не хотів, після закінчення служби у Хайфі познайомився з матір’ю Іцхака та своєю майбутньою дружиною Розою Коен. Разом вони були частиною Хагани – підпільної військової організації, що згодом стала Армією оборони Ізраїлю. Саме Роза, до речі, була першою жінкою-керівником у цьому військовому підпіллі.

Іцхак народився 1 березня 1922 року в Єрусалимі. Закінчив сільськогосподарську школу «Кадурі». Саме там познайомився із Ігалем Алоном, майбутнім керівником Пальмаху – спеціального підрозділу Хагани. В 19 років Іцхак Рабин добровільно пішов служити до його лав.

У 1944 році в якості заступника командира батальйону Пальмаху брав участь у боротьбі проти мандатного режиму. Через два роки його заарештували, він півроку провів у британському концентраційному таборі в Рафасі. Після звільнення він продовжував служити в Пальмасі, брав участь у Війні за незалежність, керував бригадою, що відіграла важливу роль у боротьбі за Єрусалим. У 1964 році Рабин став очільником Генерального штабу, саме під його керівництвом Ізраїль здобув перемогу у Шестиденній війні.

Військова кар’єра була тривалою, можна згадати безліч різноманітних операцій. По її закінченню у 1968 році Іцхака призначили послом у США. Через 5 років повернувся та став Міністром праці. За короткий час саме йому довірили посаду прем’єра. Його каденція завершилась через три роки. Його жінка Лея мала рахунок у банку в США, а за ізраїльським законом це було недозволено. Уявіть! Всього лише наявність рахунку спричинила скандал. Тоді Рабин взяв відповідальність на себе та подав у відставку.

Та згодом він знову став міністром, на цей раз – оборони, в уряді Шимона Переса. Спершу він був прибічником жорстких методів вирішення конфлікту з палестинцями, та згодом прийшов до думки, що вирішення лежить у мирній площині. Наслідком цього стали значні успіхи на зовнішньополітичній арені, яких Рабин досяг уже в якості прем’єра. Ну а вінцем стало отримання Нобелівської премії миру – разом з Шимоном Пересом та Ясиром Арафатом.

Але мир зіграв не на руку Іцхаку. Домовленості з палестинцями не залагодили конфлікт, навпаки, призвели до нового сплеску терору, коли за два роки було вбито понад сто тисяч ізраїльтян. Так Іцхак Рабин для одних став уособленням миру, для інших – зрадником. Але він не залишав своїх переконань і загинув після мітингу на їхню підтримку у Тель-Авіві. Його вбив екстреміст Ігаль Амір. Про цю трагічну подію я вже розповідав вам раніше.

Ізраїль пам’ятає свого визначного діяча, бо не зважаючи ні на що, на перше місце він завжди ставив інтереси Ізраїлю. Тому площа, де вбили Іцхака Рабина, носить його ім’я. До речі, також на його честь названа одна з вулиць Одеси.