Друзі!

Сьогодні минає 92 роки від дня народження видатного українського співака Дмитра Гнатюка – людини, що є символом могутньої української пісні.

Дмитро Гнатюк народився в українському селі Старосілля, що тоді входило до складу Румунії. Нині це село Мамаївці Чернівецької області. Батьки його були звичайними селянами, але з дитинства вони виховували Дмитра чемним, порядним та людяним хлопцем. Підтвердженням цьому є одна з найулюбленіших дитячих історій Гнатюка: «Їхали ми у Чернівці на підводі й десь за 10 кілометрів від нашого села раптом із машини, що промчала повз, висипалися гроші. Просто хмара якась! Тато відразу зупинив коня, і ми почали все збирати. Вийшов десь мішок грошей. Виникло питання: що з ними робити? Батько каже: „Хочу віддати тому, хто загубив!“. І що думаєте — він таки знайшов потім тих людей. Вони втішилися, хотіли віддячити нам, мовляв, ви ж знайшли. А тато ніяк: „Не хочу я ваших грошей. Живіть собі в любові та злагоді, а мені чужого щастя не треба!“».

Малий Дмитро багато вчився, а разом з тим – багато працював. Його батько був хліборобом, але у Першій світовій війні він втратив ногу, тому працювати по дому йому було важко. Дмитро ж завжди допомагав, був працьовитим, і саме ця його якість вплинула на майбутнє, бо видатний співак завжди запевняв: «Успіх приходить до тих, хто багато працює та має талант».

Родина пережила й тяжку трагедію. Коли радянська влада прийшла на їхні землі, брат Дмитра Іван саме навчався у Румунії і підтримував ідею українського націоналізму. Коли він хотів перейти кордон та повернутися до родини, його схопили та відправили у тюрму, де його закатували. Це було великим ударом для Гнатюків.

Співати Гнатюк почав в евакуації, в Свердловській області. Спершу працював там кочегаром, згодом — металургом. Там після мутації його голос зміг «розкритися». Гнатюк керував заводським хором.

По закінченню Другої світової війни – Гнатюк став артистом Чернівецького обласного музично-драматичного театру імені О. Кобилянської, згодом закінчив Київське музичне училище та Київську консерваторію.

У 1951 році Гнатюк став солістом Київського театру опери і балету. Присвятив йому 37 років свого життя, був не лише співаком, а і його директором та режисером. Пізніше завідував кафедрою оперної підготовки Київської консерваторії. Залишив справи лише за чотири місяці до смерті – трудоголік від народження, він отримував життєві сили від праці.

А ще – від української пісні, бо саме їй він віддав усю свою любов та майстерність. За життя він записав понад 15 платівок, 6 компакт-дисків. Його «Два кольори» - пісня, що стала по-справжньому народною і досі торкає душі українців. Дмитро Гнатюк активно популяризував українську класику, частина якої була заборонена і навіть у часи СРСР він був символом українства.

Гнатюк часто виступав за кордоном – у США, Канаді, Німеччині та інших країнах. Любив пожартувати. Розповідав чи то байки, чи то справжні оповідки про своє гастрольне життя. Одна була про Індонезію: «Виступали там перед якимось племенем. Так їм сподобалися українські пісні, що на знак пошани вирішили подарувати мені дитину. Довго відмовлявся, але вони й слухати не хотіли. Казали: "Це — найбільший вияв нашої поваги. Своєю відмовою ви можете нас образити". Але я таки викрутився. Сказав, що заберу подарунок, коли повертатимусь».

Дружина Дмитра Галина також підтримувала проукраїнські ідеї. Гнатюк не раз казав, що йому пощастило з дружиною, а покохав він її саме за «шевченківський дух» - бо родом Галина була з Черкащини, села Козацького, що неподалік від Батьківщини Тараса. Досліджувала питання лексикології, лексикографії, термінології, граматики, історії української мови.

Разом вони любили свою країну понад усе. Дмитро Гнатюк найбільше бажав їй незалежності та успіху. Тому брав участь у Помаранчевій революції, виступав з народними піснями перед учасниками цілодобових мітингів на сцені Майдану Незалежності. Згодом підтримував і Євромайдан. З перших днів молився за Євромайдан. Засуджував окупацію Криму та війну на Донбасі. В одному з інтерв’ю казав «Навіщо Росія полізла туди? Стільки мають своєї землі, з якою ради не можуть дати. Жирують лише Москва і Петербург, а решта — бідося. Чого лізете до нас, своїх проблем замало? Дайте українцям пожити нормально та спокійно. Скільки можна знущатися з нас!»

Помер видатний співак 29 квітня 2016 року у Києві, через проблеми з серцем. Та пам’ять про цього надзвичайно талановитого чоловіка та його пісні житимуть у наших серцях завжди.