пʼятниця, 10 березня 2017 р.
Друзі!
Цього дня у 1787 році народився Устим Кармалюк – українська легенда, наш «Робін Гуд» - шляхетний розбійник та національний герой. Історії про нього збирали Микола Костомаров і Тарас Шевченко, йому навіть присвятили оперу. Хто ж він, людина-легенда?
Устим Якимович Кармалюк народився в подільському селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії (нині село Кармалюкове Вінницької області). Його батьки були селянами, кріпаками місцевого поміщика Андрія-Йосифа Пігловського. Устим був непокірним з самого дитинства, саме за повстанський характер його вперше арештували в панській економії. Тоді ж, у 1811 він вперше втік з-під варти. Поміщик не міг змиритися з тим, що його кріпак такий норовистий, вирішив віддати хлопця в царську армію – на 25 років. Та й звідти він утік майже одразу і вирішив повернутися на рідні землі та навести там лад.
Кармалюк зібрав таких самих норовливих та відважний чоловіків, як він сам і спалив садибу поміщика Пігловського. Панське майно він роздав селянам. Устима швидко спіймали члени карального загону. Він був засуджений до 500 ударів прутом та ув’язнення у Криму. Та невловимий Кармалюк і на цей раз втік. Тоді він розпочав справжній повстанський селянський рух на українських землях. Пани усього Поділля знаходились у страху. Селянські бунти спалахували у різних містах. Прості люди підтримували Кармалюка, пропонували йому допомогу та харчі. Цікавий факт – до руху Кармалюка долучилися не тільки українці, а й поляки та євреї. Деякі з них були його найближчими помічниками, ніколи не зраджували Устима, за що їх катували та вивезли до Сибіру. Сам Кармалюк завдяки такій дружбі знав не лише російську, а й польську та ідиш.
У 1817 році московські жандарми врешті схопили Кармалюка, і вперше Кам’янець-Подільським військовим судом він засуджений до страти. Але в останню мить вирок змінили – на 25 ударів батогом, тавруванням розпеченим залізом, і засланням на 10 років до Сибіру. Але Кармалюк… втік із етапної в’язниці і знову продовжив свою справу. Кармалюк був надзвичайно популярним, до нього приєднувалися нові прибічники.
Важко було його родині: Устим був двічі одружений. Перша дружина Євдокія померла, залишила йому двох дітей. Друга – Марія, вона народила ще трьох. Саме її та дітей повсякчас переслідували. Саме діти, а точніше – найменший син Остап видав батька, коли його вкотре схопили. Устим намагався видати себе за росіянина, коли на очній ставці син кинувся йому в обійми. Кармалюка кинули у Кам'янець-Подільську фортецю, але він… організував разом з іншими в'язнями свою четверту втечу! Під час неї його поранили і прикували до кам'яного стовпа у вежі, яку згодом назвали на його честь.
Згодом Кармалюка відправили до Сибіру, звідти – у Тобольск. З місцевої каторжної в’язниці Устим знову тікав - восени, під час нічної бурі, він виламав ґрати, зібрав сорочки всіх співкамерників і зв'язав їх у довге полотнище. До кінця прив'язав камінь і закидав за частокіл в'язниці. По цьому висячому мосту, прямо з вікна за огорожу один за одним перебралися усі в'язні, залишивши порожню камеру.
Він завжди повертався, аби продовжити свою боротьбу. Одного разу Кармалюк відібрав золото у чергового пана-здирника і став роздавати його бідним жінкам, які йшли дорогою. На прощання він сказав: «Беріть золото, хай діти ваші вдома не плачуть… Як мене десь вб’ють, споминайте Кармалюка…».
Він був справжнім історичним супергероєм, невловимим месником, за життя він ще кілька разів був ув’язнений та утікав – настільки сильним було його бажання боротися.
Загинув Устим Кармалюк у ніч на 10 жовтня 1835 року в с. Шляхові Кориченці. Він потрапив у засідку, бо його зрадили. Вбив Кармалюка шляхтич Рудковський. За переказами Кармалюка було вбито не кулею, а срібним ґудзиком, бо тільки так можна було убити чаклуна(бо інакше пояснити його втечі та перемоги не могли). Тіло вбитого Устима ще кілька днів возили селами, аби селяни злякалися і ніколи не бунтували. Поховали героя в Летечеві, за огорожею міського кладовища, а московський цар Микола I особисто викликав вбивцю Кармалюка у Петербург, щоб нагородити його діамантовим перснем.
Можливо, за роки, що минули, історія Устима Кармалюка перетворилася скоріше на легенду та мало схожа на просту біографію. Але головне, що ми можемо дізнатися з неї – по-справжньому мужній дух ніколи не згасає, не зважаючи на будь-які перепони.
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар