Друзі!

Саме у цей день у 2006 році помер геніальний український хірург Олександр Шалімов, лікар зі світовим ім’ям, людина з нестандартним поглядом на роботу, що зробив прорив у хірургії.

Олександр народився 1918 року у Липецькій області, згодом родина переїхала на Кубань. У майбутнього лікаря було аж 13 братів та сестер! Батькам доводилось дуже несолодко, бо вони, звичайні селяни, були змушені тяжко працювати, аби прогодувати велику родину. Олександр допомагав батькам, не цурався ніякої роботи, був і пастухом, і помічником столяра. При цьому – надзвичайно добре вчився. Враховуючи успіхи у навчанні, хлопця направили до сільськогосподарського інституту. Він зрадів, та стався випадок, який змінив усе його життя: у трамваї Олександр наступив на ногу жінці, чим надзвичайно розлютив її. Згодом виявилося, що саме вона приймала документи при вступі в інститут. Хлопець навіть не підійшов до неї, просто пішов геть.

Та вже наступного року йому вдалося вступити до інституту. Щоправда, на цей раз медичного. Закінчив його з відзнакою. Тоді усіх випускників забирали служити, бо на дворі був 1941 рік. Олександр не потрапив на фронт тільки тому, що в юності переніс складні хвороби, зокрема, малярію.

Його відправили на роботу у сіру глухомань, де вчитися доводилось на власному досвіді, тому що навіть спитати поради не було у кого – інші лікарі знаходилися на відстані кількасот кілометрів. Тоді Олександр Шалімов віднайшов кредо свого життя: не переставати вчитися ніколи. Щодня він прокидався на дві години раніше, аби почитати перед роботою про нові хвороби, які він не знав.

В Україну академік переїхав у 1957 році, став доцентом кафедри хірургії Харківського медінституту. У 1970 почав працювати у Києві, де через п’ять років заснував Інститут хірургії та трансплантології. Олександр Шалімов увійшов в історію як засновник української школи хірургії, що розробив близько 50 нових методик операцій, був автором 870 наукових праць. Він міг провести операцію на будь-якому органі, загалом прооперував понад 40 тисяч хворих. Після розробки унікального методу лікування панкреатиту йому навіть пропонували очолити одну з лікарень Німеччини, та він залишився. «А хто ж тоді лікуватиме наших?», - запитував він. Він обожнював свій інститут, роботу та колег. Згодом вони розповідали, що, навіть коли Олександр Олексійович вже був змушений припинити працювати, він все одно щодня приїздив у інститут. А коли колеги розповідали про нові методики лікування, у нього горіли очі, він жалкував, що сам про них не здогадався.

Попри те, що українська мова не була для Шалімова рідною, він вивчив безліч українських пісень та віршів, любив їх декламувати на різноманітних святах. Взагалі любив місцеву природу, часто водив друзів та колег у ліс чи на прогулянки Дніпром.

Друзі! Саме такі світлі та працелюбні люди, які своїми стараннями та розумом творять майбутнє держави, є її головною цінністю. Я вдячний Олександру Олексійовичу за надзвичайний вклад у розвиток української медицини та тисячі врятованих життів. Вічна пам’ять.