Друзі!

Друзі! Сьогодні справді визначний день - 175 років тому народився Микола Лисенко - неперевершений український композитор, фундатор української класичної музики.

Він автор таких неперевершених шедеврів, як опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка», музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер».

Микола Віталійович народився у 1842 в селі Гриньки Полтавської губернії в родині дворянина Віталія Лисенка. Мати Миколи закінчила інститут шляхетних дівчат, чудово говорила французькою, саме вона навчила грати сина на фортепіано. Учився хлопець спершу у 2-гій Харківській гімназії – місці привілейованому. Микола не припиняв захоплюватись музикою і весь вільний час присвячував тому, щоб вдосконалювати навички гри на фортепіано. Вже скоро він став знаним у місті піаністом, його запрошували грати на різноманітних заходах. Хлопець вже тоді міг не лише майстерно виконувати класику, а й імпровізувати на теми українських народних пісень.

Після гімназії він вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету, але за рік через матеріальну скруту родина переїхала до Києва, тож Микола перевівся до Київського університету. Під час навчання Лисенко захопився атмосферою патріотизму, що панувала у виші. Він цікавився усім українським, був частиною об’єднання «Київська Громада». А ще – саме в студентські роки очолив свій перший хор. Микола закінчив університет у 1864-му, захистив дисертацію "О половом размножении нитчатых водоростей". Вже як кандидат природничих наук він зайняв посаду помічника мирового посередника в Таращанському повіті. Та відпрацювавши рік зрозумів, що це – не його покликання. Тож повернувся до Києва і став учителем музики.

Пізніше Микола Лисенко навчався в консерваторіях Лейпцига та Петербургу. Незважаючи на те, що він багато вчився, намагався зануритись у все, що допомогло б його розвиткові, Лисенко був активним пропагандистом українства в Європі. Не дивно, що минуло зовсім небагато часу, і 28 грудня 1867 року у Празі Микола Лисенко відіграв надзвичайно успішний концерт. Головною «родзинкою» вечора стали саме українські пісні у авторських аранжуваннях Лисенка.

За рік на Миколу Віталійовича чекала інша важлива подія – одруження. Ольга О‘Коннор була донькою поміщиків шотландсько-французського походження. Вони жили неподалік, багато листувалися, поки Лисенко був на навчанні, а під час його візиту влітку додому – повінчалися. Він забрав її з собою в Лейпциг, згодом – у Петербург. Разом подружжя прожило 12 років, але народити дітей – не вдавалося. Тому врешті вони розлучилися, хоча й неофіційно. Вважається, що романс "Коли розлучаються двоє" Лисенко присвятив саме своїй першій дружині.

Попри те, що композитор міг залишитися працювати закордоном та стати зіркою там, бо музичний світ в Україні був менш розвинутий, Микола Лисенко повернувся додому. У 1880 він почав писати один зі своїх найважливіших творів – оперу «Тарас Бульба». Микола Римський-Корсаков та Петро Чайковський вважали, що вона більш ніж достойна та має бути презентована на імператорській сцені, але за однієї умови - "это должно быть, разумеется, на русском языке". Лисенко не захотів і так і не побачив прем’єру на власні очі. Він навіть не закінчив оркестрування твору, та її все ж поставили – через 44 роки після написання.

Музою для подальшої творчості Лисенка стала його друга дружина – Ольга Липська. Вона хотіла вступити до консерваторії і прагнула навчитися гри на фортепіано. Та замість цього – знайшла кохання. Микола та Ольга почали жити разом, вона народила йому п’ятьох дітей. Померла у 1900-му році при народженні останнього - Тараса. Лисенкові важко було навіть всиновити своїх же дітей. Оскільки вони були невінчані, нащадки вважалися незаконними. Та перша дружина приклала усіх можливих зусиль, аби Микола врешті зміг отримати усі права.

В 1904 році Лисенко відкрив у Києві Музично-драматичну школу, а у 1908 році заснував і очолив «Український клуб». Він був не лише україномовним композитором №1, лобістом української культури у світі, але й був її центральною постаттю. Його гостями були Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Микола Садовський та інші. Найбільше Микола Лисенко та його творчість страждали від цензури. «Треба Вам знати, що цензура… з новим царствуванням стала скаженою і лютою, як ніколи до того. Вже дійшло до того, що забороняються звичайні збірки побутових пісень, щоб і звука не було українського. Вони прагнуть до повного знищення слова, звука, всього, що тільки має дух український», - писав він. 

Помер Микола Лисенко 24 жовтня 1912 року. На дворі була осінь, він прокинувся, збирався йти до Музично-драматичної школи, аж раптом стався серцевий напад. Через півгодини Микола Віталійович помер. Ховали маестро аж через п’ять днів – стільки збиралися його рідні та друзі. Великого українського композитора в останню путь проводжали тисячі людей. Час минув, але й зараз у серцях всіх українців його ім’я та творчість – знані, улюблені та шановані.