Друзі!

Друзі, сьогодні минає 130 років від дня народження Василя Атаманюка, відомого за псевдонімом Василь Яблуненко. Він був чудовим письменником. На жаль, помер Атаманюк рано, у віці 40 років, став жертвою сталінського терору, як й інші видатні представники української інтелігенції того часу.

Він народився у селянській родині у містечку Яблунів, нині Косівського району Івано-Франківської області. В сім’ї було п’ятеро дітей, родина жила дуже бідно. Вчився хлопець у Коломийській гімназії, та на початку Першої світової війни переїхав до Відня, де продовжив вчитися. Саме там Атаманюк видав свою першу збірку «Як сурми заграли до бою». Підчас служби в австрійській армії вступив на юридичний факультет Львівського університету. Пізніше влаштувався перекладачем у Пресбюро, згодом — у легіоні Українських Січових Стрільців. У часи Центральної Ради Василь був секретарем газети «Боротьба», завідувачем «трудової школи».

У 1922 Атаманюк переїхав до Києва, став одним з організаторів літературної спілки «Західна Україна». Але автор таких рядків не міг залишитися поза увагою радянської влади:

«Коли ж той ворог намагаєсь
Загарбать мову, скарб святий,
Тоді мовчати ти не важся!
Тоді терпіти ти не смій!
Бо знай: втерявши рідну мову,
Ти й сам пропав! Тебе нема!
Ходить будеш в ярмі чужому,
Не бачучи того ярма».

Василя Атаманюка заарештували 31 січня 1933 в Києві. Звинуватили у тому, що «Атаманюк був одним із керівників київської ланки «Української військової організації». Нібито його організація «Західна Україна» мала на меті організацію контрреволюційних повстанських сил.

1 жовтня 1933 його засудили до п'яти років ув'язнення та відправили спершу до концтабору «Карлаг», згодом у «Соловки». Він просив помилування, ще вірив, що справедливість може взяти гору: «Після арешту неймовірними зусиллями деяких слідчих, які знущалися наді мною, били, двадцять діб не дозволяли спати і лягати, заставляли безперервно бігати, загрожували різними тортурами і т. ін., помістили серед польських шпигунів. Мене довели до безвольного несвідомого стану, і я вимушений був зізнатися під диктування в неіснуючих злочинах», - писав він.

Натомість, Особлива трійка НКВС 9 жовтня 1937 змінила його вирок. Він звучав: «Атаманюка-Яблуненка Василя Івановича розстріляти».

Василя Атаманюка розстріляли в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 року.

Сьогодні ми маємо пам’ятати про всіх тих людей, чиї імена зараз не на слуху, але вони закарбовані в історії України та кривавих розстрільних списках.