Друзі!

Цього дня 117 років тому народився видатний український співак Іван Козловський. Попри те, що велику частину свого життя він прожив у Москві, він завжди любив та цінував свою Батьківщину. «Моя душа в Україні» - говорив він. І підтверджував це на ділі: записував платівки з українськими піснями, виступав з оркестром українських народних інструментів, відкрив музичну школу у рідному селі та щороку запрошував дітлахів-співаків у гості. Він не боявся виконувати пісні, які співала його душа, попри те, що його могли за це покарати, наприклад, за «Мені однаково» на слова Шевченка.

Іван Козловський народився 24 березня 1900 року у селі Мар’янівка біля міста Васильків. Батько Івана був кравцем, любив грати на гармоні. Син теж любив музику – від народження був обдарований винятковим слухом та мелодійним голосом. Тому вже у 8 років хлопця віддали до Києва, де він почав співати у хорі Михайлівського Золотоверхого собору. Кажуть, саме там його почув Микола Лисенко та відзначив його винятковий талант.

Пізніше його зацікавив театр – вже з 15 років Іван Козловський брав участь у постановках Товариства Українських Акторів як хорист. У 1917 хлопець вступив до Київського музично-драматичного інституту. Дебютував Козловський у театрі Садовського - в ролі Андрія в опері "Запорожець за Дунаєм". Крім цього, Іван співав у хорі Олександра Кошиця. Брат Івана Федір у складі хору відправився на гастролі закордон, а сам Іван не поїхав, бо його мобілізували до Червоної армії. Хор не повернувся в Україну, бо там запанувала Радянська влада. Побачилися брати аж через пів століття, а через те, що брат не повернувся, Івана не випускали на гастролі закордон.

Коли служба добігла кінця, голос Івана знову залунав – тепер вже у Харківському та Свердловському театрах опери, а згодом – у Великому театрі СРСР. Першою роллю для нього стала невелика партія Юродивого в опері «Борис Годунов». Він перетворив цього героя з другорядного чи не на головного завдяки своєму голосу та харизмі. І зараз актори по всьому світу намагаються повторювати його манеру зображення цього образу, бо тоді він зчинив фурор.

У 1920 році Козловський одружився із акторкою Олександрою Герцик. Вона чудово грала ліричні ролі, була на 14 років старша за коханого. Лірично закінчилися і їхні стосунки - через 14 років шлюбу Іван пішов від дружини до молодої кінозірки – 20-річної Галини Сергєєвої. Але і їх шлюб згодом розпався. Галина мала ще кількох чоловіків і востаннє вийшла заміж у 76 років, але Козловський залишався один. Та мав безліч запеклих шанувальниць і двох вірних подруг – секретарку Ніну та наукову помічницю Ольгу.

У 1954 Козловський залишив Великий театр, продовжував виступати з сольними концертами. У 1970 році, до свого ювілею Іван сам зробив собі подарунок – записав платівку «Українські колядки». Але значну частину цього тиражу в Український РСР було знищено.

Іван Козловський помер 24 грудня 1993 року від запалення легенів у Кремлівській лікарні. Остання книжка, яку він читав, була про містечко Васильків. Ми з вами, друзі, маємо пам’ятати про те, що Іван Козловський – це видатна для України людина. Як би не хотіли зараз росіяни привласнити його талант у скарбницю своєї історії, Козловський завжди підкреслював, що він – українець. Про це не пишуть у російських біографіях співака, але ми знаємо це зі слів близьких йому людей.

Все життя Іван Козловський мріяв, щоб українській фольклор, всі народні пісні і розповіді – поширювалися. Думаю, найкращою шаною його пам’яті буде те, що ми маємо робити щодня – любити та декламувати українське.