Друзі!

Друзі! Сьогодні ми згадуємо сумну дату - 45 років тому помер Іван Огієнко – український церковний і громадський діяч. Він прожив довгі та нелегкі 90 років, але крізь все життя він проніс любов до свого краю, рідної мови, православної церкви.

Іван Огієнко народився в містечку Брусилів на Житомирщині в звичайній селянській родині. Але він прагнув вчитися і вже у 1896 році закінчив початкову школу і вирішив вивчитись на фельдшера  у Києві. Він працював у лікарні і згодом став студентом медичного факультету Київського університету. Але зрозумів, що цікавіть його не медицина, і перейшов на історико-філологічний факультет. Ще юнаком Огієнко почав писати вірші російською мовою. Та потім під впливом українського театру він переосмислив своє ставлення до мови та культури, його національна свідомість пробудилася та розквітла. Після цього він почав активно займатися науковою та громадською роботою. Він писав статті у київські видання, співпрацював з «Просвітою», брав участь у діяльності Наукового товариства імені Тараса Шевченка. За два роки після закінчення навчання 1911  Огієнко став стипендіатом на кафедрі російської мови та літератури Київського університету, пізніше став там приват-доцентом. У 1917 році Іван Огієнко став першим викладачем Київського університету, що перейшов на викладання українською мовою і створив новий курс - «Історія української мови».

У 1918-1920 Іван Огієнко одночасно займав посади ректора Кам’янець-Подільського державного університету та міністра освіти в уряді УНР. Він  підготував проект українського правопису, працював над впровадженням літературної мови в освіту, церковне життя, державні установи, торгівлю, медицину і військо. У Києві він видавав навчальні посібники, які написав для популяризації української мови: «Рідна мова в українській школі» (1918), «Українська граматика» (1918), а також «Наглядна таблиця українського правопису» (1917).

У 1919 році Огієнко став міністром віросповідань, переклав українською мовою богословську літературу, наказав перевести богослужіння із церковнослов’янської на українську. Саме тоді майбутній митрополит вперше сформулював основи української автокефалії. Від імені уряду УНР він написав і обґрунтував вимогу до Вселенського патріархату про надання Українській церкві автокефалії.  У 1920 році він був змушений переїхати до Західної України, викладав  українську мову і літературу в учительській семінарії у Львові. У 1926 році Огієнка запросили на роботу до Православного Богословського Відділу при Варшавському Університеті. У Варшаві він не полишив свою основну справу, всебічно сприяв розвитку та популяризації української культури, був активним противником русифікації. Заснував і редагував журнали «Рідна мова» і «Наша культура».

У жовтні 1940 року на соборі українських православних єпископів Івана Огієнка під іменем Іларіона висвятили  архієпископом Холмським і Підляським. Всього за рік Митрополит Іларіон повернув 62 церкви та відновив 117 парафій, які у довоєнний період було забрано у православних і переосвячено у католицькі храми. Завдяки його старанням вдалося знайти Холмську Чудотворну ікону Божої Матері. Саме Іван Огієнко  першим зробив автентичний переклад Святого Письма українською мовою. Таким чином Митрополит Іларіон дав змогу українцям звертатися до Бога рідною мовою. Крім цього, цей переклад визнано одним із кращих у світовій біблеїстиці.

Улітку 1944 Огієнко змушений був емігрувати в Словаччину, потім до Швейцарії а у вересні 1947 — до Канади. До самої смерті він жив у канадському місті Вінніпег, редагував літературно-науковий місячник «Слово істини». У Канаді Іван Огієнко продовжував справу свого життя, робив те саме, що в Україні та Польщі – розбудовував українське національно-культурне життя, розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність. Наукову й творчу спадщину Івана Огієнка становлять майже 2000 різноманітних праць. Серед них – «Історія української культури», «Український стилістичний словник», «Історія українського друкарства», двотомник «Українська церква» та ін.

Помер Іван Огієнко 29 березня 1972 року. Похований він на кладовищі Глен Іден у Вінніпезі.
Друзі, думаю, приклад життя цього мудрого чоловіка доводить, що де б людина не жила, її любов до Батьківщини може проявлятися у вчинках та приносити користь.