Друзі!

Друзі! Сьогодні я хотів би розповісти вам історію надзвичайно сильної жінки, яка понад усе любила свою Батьківщину та свій народ. Її звали Шуламіт Коен і в 44 роки вона була засуджена до смертної кари. Але вижила.

Шуламіт Кішик, або просто Шуля, народилася у 1917 році в Аргентині. Її батько займався текстильним бізнесом, був справжнім сіоністом. Мав велику родину – 13 дітей! За кілька років після народження Шулі усі вони репатріювалися на Землю Ізраїльську, де поселилися в новому кварталі Єрусалиму. Дівчинку відправили вчитися до престижної школи Евеліни де Ротшильд, яка походила з відомої сім’ї британських банкірів. Найголовніше – мовою викладання у навчальному закладі був іврит.

Батько та брат Шулі активно боролися за відновлення єврейської державності, дівчина мріяла підтримати їх у цій боротьбі. Але щойно їй виповнилося 16 років, до батька приїхали свати із Бейрута. Майбутній чоловік Шулі Жосеф Коен був удвічі старшим, але гарним та успішним. Вона розуміла – тепер її доля бути просто дружиною. Вона весь вечір проплакала у своїй кімнаті.

Молода родина поселилася у єврейському кварталі Бейрута. В житті Шулі усе могло бути просто – статки чоловіка дозволяли жити у спокої, займатися господарством та піклуватися про родину. Але Шуля була іншою, вона відчувала – її доля кличе до дій. Пані Коен дуже швидко стала популярною у єврейській громаді, а потім і за її межами. У неї було безліч впливових знайомств.

Шуля стала часто відвідувати вечірки, завжди тримала руку на пульсі усіх новин Близького Сходу. Особливо уважно вона слухала військових та політичних керівників, які у таких закладах нерідко були напідпитку. Таким чином наприкінці 1940-х вона дізналася про лівансько-сирійський план із вторгнення на територію підмандатної Палестини одразу після того, як Ізраїль оголосить про незалежність. Почувши цю жахливу новину, Шуля зрозуміла – саме заради цього вона стільки років прожила у Бейруті, аби попередити катастрофу.

Тоді вона написала листа брату у Єрусалим. Абсолютно звичайна річ, на перший погляд. Але там вона поміж рядків заховала прохання – вийти на людей з «Хагани» - єврейської партизанської організації. Так Шуля Коен стала шпигункою на прізвисько «Пніна» - «перлина» і довгих 14 років була головним агентом ізраїльської розвідки у Лівані. Шуля збирала секретну інформацію та допомагала євреям з арабських країн утекти від переслідування та безпечно дістатися Ізраїлю. Таких людей були тисячі, але ніхто не знав ім’я своєї героїні. Жінка справлялася з усіма задачами – там, де не спрацьовувала її харизма, у хід йшли хабарі. Вона була сильнішою за більшість чоловіків. Через це другим прізвиськом Коен було «мсьє Шуля».

Звісно, така небезпечна робота не могла тривати довго. У 1961 році Шулю Коен заарештували. Затримували тендітну жінку цілою ротою солдат, а вулицю біля її будинку перекривали бронетранспортери.

Два роки ізраїльську шпигунку катували у в’язниці. Її ненавиділи просто за те, що жінка змогла перехитрити військових мужів. Але не зважаючи на усі страждання, вона не зізналася. У 1963 році Шулю Коен засудили до страти.

Утім пізніше вирок змінили на 7 років ув’язнення. Існує версія, що влада Лівану боялася, що у своєму фінальному слові Шуля розкаже про хабарі та кволість верхівки країни. Жозефа Коена, чоловіка шпигунки, теж кинули за ґрати.

Але навіть у такому страшному місці, як жіноча колонія, сильна Коен не втратила своє обличчя. Вона була єдиною єврейкою серед двох тисяч ув’язнених. Попри це зробила так, аби її поважали усі і отримала третє прізвисько – «пані Шуля».

Колі Ізраїль переміг у Шестиденній війні, подружжя Коенів повернули на Батьківщину в рамках домовленостей щодо обміну полоненими. Дітей подружжя (а їх було 7!) таємно переправили у Ізраїль через Кіпр. Вони, до речі, навіть не підозрювали, ким була їхня мама. А коли дізналися – надзвичайно пишалися.

Померла агент «Пніна» у травні 2017-го. Їй було 100 років. Ось така вона, героїчна історія ізраїльської шпигунки.