Друзі

Друзі, цього дня у 1924 році народився Павло Загребельний – відомий український письменник. Він автор понад 30 романів і повістей, зокрема «Диво», «Роксолана», «Я Богдан». За сценаріями Загребельного знято 7 художніх фільмів. Він – Герой України, який пройшов крізь концтабори і до останнього дня вмів бути вільним попри усі обставини.

Народився Павло Архипович у селі Солошине на Полтащині. Його мати померла, коли він був ще малим. Закінчивши у 1941 році школу, в 16 років добровільно пішов на фронт. У серпні того ж року отримав поранення. Він вилікувався, але не став відлежуватись – повернувся на війну. У 1942 Загребельний отримав нове поранення, потрапив у полон і до 1945 року був у німецькому концтаборі, а потім ще й у радянському.

Здібний та ерудований Павло мав волю до свободи. Тож опинившись на ній він пішов вчитися і у 1946 році вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету, по закінченні якого працював журналістом майже півтора десятиліття. Загребельний був головним редактором «Літературної газети», секретарем правління Союзу письменників України, Головою комітету Державної премії імені Тараса Шевченка, депутатом Верховної Ради.
Вміння бути вільним навіть тоді, коли це неможливо – те, що хотів донести Павло Загребельний до кожного. Тому у часи, коли «шістдесятникам» приходилось нелегко, він підтримував їх та друкував їхні твори у «Літературній газеті». Зокрема, Миколу Вінграновського, Івана Драча, Віталія Коротича, Юрія Щербака, Івана Дзюбу, Євгена Гуцала, Володимира Дрозда та інших письменників. Так він підтримував нову хвилю в українській літературі.

Мало хто може зрівнятися із Павлом Загребельним через його фантастичну працездатність. Майже 50 років він писав прозу, публіцистичні статті і працював до останнього часу.

Більшість своїх романів Загребельний написав у 60-70-х роках, зокрема «Шепіт», «Диво», «Роксолана», та багато інших. За його сценаріями на Київській кіностудії імені Олександра Довженка знято художні фільми «Ракети не повинні злетіти» (1965), «Перевірено – мін немає» (1966), «Лаври» (1974), «Ярослав Мудрий» (1982).

Павло Загребельний умів описувати історичні події так, аби вони були цікаві сучасному читачу і змушували його переоцінювати все, що є навколо. Тому Загребельному, як письменнику, не загрожує забуття.

Помер Павло Архипович 3 лютого 2009 року від туберкульозу. Колись він казав про історію України таке: «Відбирають у нас навіть цей гіркий спадок. Спершу піддаються сумніву, нехтуються, а то й просто відкидаються традиційні цінності культури, а тоді вже проголошується й кінець світу, історії взагалі. Мовляв, зникають споконвічне змагання за визнання, готовність ризикувати життям заради ідеалів, всі високі поривання, які вимагають відваги, уяви й ідеалізму. Натомість настає ера економічного розрахунку, безкінечних технічних проблем, клопоти з екологією, вдоволення найвитонченіших споживацьких запитів. У постісторичний період немає ні мистецтва, ні філософії, лишається тільки технологія споживацтва і безнадійна перспектива багатовікової нудьги та жахливого духовного занепаду». Мені здається, варто завжди