Друзі!

Друзі! Сьогодні день пам’яті видатного українського оперного і камерного співака Бориса Гмирі.

Борис Гмиря народився 5 серпня 1903 року в Лебедині на Сумщині. Батько Роман був каменярем, мати Ганна – швачкою. Родина була настільки бідною, що навіть хліб ділили ниткою. В 11 років Борис закінчив школу і одразу пішов працювати. Був і кур’єром у суді, і кочегаром, і матросом, і вантажником. Недоїдав, носив вантажі, через що травмував спину.

У 1930, коли Гмирі було вже 27 років, він врешті продовжив освіту - вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту. Це були дуже важкі роки. Безгрошів’я, постійна втома та найстрашніше – Голодомор на українських землях. Він забрав у Бориса найрідніших – батька та сестру, а маму хлопець дивом врятував. І у таких життєвих умовах він ще знаходив сили... на спів.

Його голос був надзвичайним. Подарунком вищих сил. На четвертому курсі прямо на студентському концерті Бориса запросили на навчання до консерваторії. При цьому, інститут Гмиря не кинув – закінчив його з відзнакою у 1935 році, ще рік був аспірантом. І одночасно – ще одне виключення – його, ще студентом, запросили працювати у Харківський оперний театр.

Після закінчення консерваторії Гмиря став лауреатом Всесоюзного конкурсу вокалістів. Тоді він отримав друге місце, а перше не посів ніхто. Після цього Великий театр, Ленінградський і Мінський оперний одночасно запросили Гмирю на нечувано вигідних умовах, але тоді він вже почав працювати у Києві і відмовився залишати місто.
У Київському театрі опери та балету Борис Романович працював з 1939 по 1957 роки з перервою. Ще майже рік – у Кам’янці-Подільському.

У червні 1941 року Борис Гмиря поїхав у літню відпустку у Крим. Друзі відправили йому звістку – у Київ увійшли німецькі війська, повертатися не слід. Тому Гмиря поїхав до Харкова. Там зірвав спину, коли ніс важкі валізи і потрапив до лікарні. Коли він лікувався, до міста теж увійшли німецькі війська.

Попри це, співати йому не заборонили. Навпаки, існує легенда, що український співак виступав перед Гітлером. Він розучив арію із опери Вагнера, яку ще ніхто в світі не виконував і мав заспівати саме її. Але план був іншим – радянська влада збиралася кинути бомбу на театр саме під час концерту Гмирі. Але сталося так, що й Гітлера не було, і бомба – не вибухнула, тріснула сама лише стеля.
Перша дружина Бориса Гмирі Анна Іванівна Грецька важко хворіла і померла у 1950 році. Своє друге кохання Борис Романович зустрів на відпочинку – жінка на ім’я Віра була фізіологом, її чоловік пропав без вісти у роки війни. Жили вони спокійно та мирно – він любив, як кохана готує, підтримував її під час написання наукових робіт, вона – підтримувала злагоду та тепло у домі.

Його голос обожнювали тисячі слухачів. Радянська влада не випускала співака на виступи закордон, попри те, що масово надходили заявки на виступи Гмирі в концертах і оперних партіях із США, Канади, Італії, Англії, Голландії. Відповідь була одна: «Гмиря хворий». Але не давали спокійно працювати і вдома - співак зазнавав постійних утисків, замість басових партій йому доручали виконувати партії для баритона та тенора. Врешті-решт, його змусили взагалі залишити Київський оперний театр.

Але де б Борис Романович не виступав, він завжди виконував українські народні пісні та твори на вірші Кобзаря. Так розповідав один з глядачів: «Я був на концерті, в Ленінграді, в якому Гмиря виконував твори Тараса Григоровича. В якийсь момент виходить не ведуча, а сам Борис Романович і своїм м’яким, оксамитовим голосом оголошує «Думи мої, думи мої» з коментарем: «Цей вірш Тарас Шевченко написав тут, у Петербурзі, у 1839 році. В ньому він з надзвичайною силою виразив свою любов і тугу за рідною Україною, і свою безнадійність знову побувати в рідних місцях».

А потім полилася ця туга і безнадійність так, що зал плакав, а я повік не забуду це виконання Гмирею. Потім я купив платівку і безперестанку слухав його Шевченкові «Думи». Так Шевченкові твори більше ніхто не виконував, та навряд чи коли-небудь і виконає.»

Борис Гмиря мріяв про українські варіанти «Зимнего пути» Ф. Шуберта, всіх творів на музику П. Чайковського. З цього приводу звертався до відомих українських поетів В. Сосюри, О. Новицького, І. Пучка, але всі їхні переклади забракував, а самому здійснити задумане забракло часу — він раптово помер.

Помер Борис Гмиря 1 серпня 1969 року. Похований видатний український на Байковому цвинтарі в Києві.

Друзі! Борис Гмиря був не просто талановитим співаком, він був генієм пісні. На жаль, в Україні його ім’я згадують не так часто, як це варто робити. Тому сьогодні обов’язково послухайте його шедеври або розкажіть історію життя своїм друзям.