Друзі!

Друзі! 4 серпня день пам’яті Зеєва Жаботинського. Він публіцист і політик, один із символів становлення Ізраїлю, людина, що передбачила незалежність України. Він давно наполягав на тому, що українці та євреї мають не сваритися, а діяти, як єдине ціле.

Зеєв, або тоді ще Володимир – народився у Одесі 18 жовтня 1880 року. Одними з найбільших потрясінь в житті Жаботинського були криваві погроми, які прокотилися Російською імперією на початку ХХ століття. Тоді він вирішив будь-якою ціною боротися з антисемітизмом, а ще покласти максимум зусиль для відродження єврейської держави. Він почав вивчати рідну мову, розірвав зв’язки зі своїм колишнім оточенням, незабаром перестав писати у загальній пресі.

Жаботинський як ніхто знав та розумів, що таке справжній націоналізм. Він знав, на що готовий йти задля створення єврейської держави і тому підтримував тих, хто мріяв про українську. Ще тоді, в Російській імперії він звернувся до євреїв із закликом підтримати місцеві національні рухи, а особливо – українців. Бо вони – сильні союзники у боротьбі проти спільного ворога. Жаботинський казав: «Я, націоналіст, за жадну ціну не визнаю себе в Росії громадянином другої кляси. Я вважаю себе принципово таким самим господарем у цій державі, як і росіянин; я вимагаю, щоб держава пристосовувалася до моїх національних вимог точнісінько так, як вона мусить пристосовуватися до вимог росіян, українців, поляків, татар тощо».

Зеєв був високоосвіченим чоловіком, але його розум, знання та віра робили його і провидцем. Бо саме він був єдиним публіцистом, що передбачив створення української та єврейської держав, коли це здавалося чимось нездійсненним.

Жаботинський зробив усе можливе, аби протидіяти погромам в Україні у 1917-1920 роках. Він був ініціатором створення єврейських збройних формувань для захисту від погромів. Але це рішення було відхилене в Центральній Раді.

«Коли я помру, ви можете написати на моїй могилі: «Це людина, що підписала угоду з Петлюрою», – казав Жаботинський. У цій угоді йшлося про створення загонів єврейської збройної самооборони як складової армії Української Народної Республіки. Підписуючи угоду, Жаботинський сподівався, що війська Директорії рішуче придушуватимуть будь-які спроби погромів на зайнятій ними території. Він казав: «…ні Петлюра, ні Вин­ниченко, ні решта видатних членів цього українського уряду ніколи не були тими, як їх називають, «погромниками». Хоча я їх особисто не знав, усе ж таки я добре знаю цей тип українського інтелігента-націоналіста з соціалістичними поглядами. Я з ними виріс, разом з ними провадив боротьбу проти антисемітів і русифікаторів – єврейських та українських. Ані мене, ані решту думаючих сіоністів Південної Росії не переконають, що людей цього типу можна вважати за антисемітів».

Під час Першої світової Жаботинський воював у складі створеного ним самим Єврейського легіону британської армії. Після війни створив у Єрусалимі єврейську самооборону, що стала зародком ізраїльських збройних сил. 1920 року самооборона дала відсіч арабським екстремістам, що намагалися влаштувати погром. Британська влада звинуватила Жаботинського й засудила до 15 років каторги. Але світова громадськість висловила протест, і його невдовзі відпустили.

На жаль, Жаботинський не встиг побачити на власні очі ті речі, які він предбачив – ані незалежну Державу Ізраїль, ані Україну. Він помер 4 серпня 1940 року у Нью-Йорку і заповів поховати себе у Єрусалимі. Але багато років зробити це не вдавалося. Політичні опоненти робили усе, аби заповіт не був виконаний.

Врешті, у 1964-му, Жаботинського перепоховали на горі Герцля.



Жаботинський був справжнім націоналістом, одним з символів Ізраїлю, мудрою та щирою людиною. Він ніколи не боявся бути білою вороною та приймав рішення, за які його засуджували навіть самі євреї. Та врешті він залишив визначний слід у державотворенні Ізраїлю, у його становленні і в тому, що ця фантастична колись ідея відбулася. Залишив він урок і для українців – якщо ви бачите щось, з чим не можете миритися, не сидіть склавши руки, а дійте.