Друзі!

У цей день понад три століття тому народився відомий мандрівник-пішоход Василь Григорович-Барський. Якщо ви не знаєте його історію, ви багато втратили.

Василь Григорович-Барський народився у родині купця. Дуже хотів вчитися, тому аби вступити до Києво-Могилянської академії, він таємно від батька пішов до її префекта Феофана Прокоповича. Той зарахував юнака, та потім відзначав, що у науці він був «не сильний». Продовжити навчання Василь хотів у єзуїтській академії, для цього навіть вигадав прізвище – Панський, та там швидко викрили, що хлопець – православний і вигнали його.

Найбільше юного Василя пекло бажання бачити інші землі. Тому одного дня в одязі римського пілігрима киянин вирушив у мандрівку. Вона тривали цілих 24 роки! Він крокував через Кошице, Пешт, Відень, Барі, Рим та Венецію. Згодом – на острів Корфу через Кефалонію, звідти досяг острова Хіос, а потім — Солуня й гори Афон. 10 вересня 1726 року він відплив звідти до Палестини, побував у Єрусалимі, на горі Синайській, відвідав острів Кіпр. Вісім місяців жив у Єгипті, на подвір’ї александрійського патріарха Козми в Каїрі. Крім цікавості, поштовхом для далекої та тривалої подорожі стало бажання відвідати Святі місця. Ще з XV ст. в Україні великою популярністю користувалися саме паломницькі твори. Серед них “Житіє i хождiння Даниїла, руської землі ігумена”, “Слово про буття Єрусалимське” Арсенія Селунського, “Поклоніння святому граду Єрусалиму”, “Книга бесід в мандрівці єрусалимській…” та інші. Тож не дивно, що Василь Григорович-Барський вирішив пережити та написати власні “Странствованiя”.

Про Мертве море у своїх оповідках Василь Григорович-Барський писав так: “Вода там така солонюча, що місцями кристали солі збираються на поверхні, ніби крига. В такій воді ні риба, ні водорості не водяться. А от для людського тіла та вода дуже корисна, бо лікує сверблячку й коросту”.

За роки мандрівки Василь вивчив безліч різних мов. Він був пострижений у ченці, вивчав грецьку мову та літературу. Служив священником при посольстві у Константинополі, звідти й вирушив у мандрівку додому, коли дізнався звістку про загибель батька. Через Болгарію, Румунію та Польщу мандрівник повернувся до Києва. Ще у дорозі йому запропонували зайняти кафедру грецької мови в Києво-Могилянській академії. Та зробити це він не зміг – тяжко захворів.

Роки подорожі не минули безслідно. Під час подорожі мандрівника били до напівсмерті, грабували. Зміни клімату, холод та недоїдання давалися в знаки. Але його було не зупинити – він все одно продовжував свій шлях.

Помер Василь Григорович-Барський одразу по поверненню додому. Його поховали у Богоявленському соборі Київського Братського монастиря. Його подорожні записки разом із цікавими малюнками надрукували вже після смерті. Твір став дуже популярним i перевидавався сім разів.

Друзі! Історія життя мандрівника доводить, що не існує нічого неможливого, коли є мета та бажання. Бо подолавши усі труднощі можна знайти своє власне щастя.