Друзі!

Рівно 150 років тому на світ з’явився чудовий український художник Євген Буковецький. Якщо ви про нього не чули, ви багато втратили!

Євген Буковецький народився в Одесі, у родині дворян. Його батько був справжнім бізнесменом: тримав європейські мармурові лазні, «Слов’янський готель», типографію та літографію.

Перший потяг до знань хлопчик відчув у чудовій батьківській бібліотеці. Учився він добре, тому легко закінчив реальне училище, художню школу, вступив до Петербурзької Академії мистецтв. Але жити в місті вітру та холоду довго не зміг, здоров’я ставало все гірше, Євген вступив у справжній двобій із постійним головним болем. Але вирішив відступити та переїхати.

Куди? Звісно, у Париж! Там він учився у західних майстрів. Та по закінченню навчання повернувся до Одеси, став членом Товариства художників.

Сам Євген Буковецький був чоловіком цікавим. Мовчазним, але гострим на язик, коли було потрібно. Він дуже любив чоловічі посиденьки, влаштовував регулярні обіди у себе вдома. Спершу у четвер, згодом у неділю до його будинку приходили найталановитіші митці та науковці! Олександр Купрін, Олексій Толстой, Володимир Філатов, Корній Чуковський, Іван Бунін та інші. У народі оселю художника називали «культурним гніздом». Він довіряв друзям, усі особисті справи Євгена Буковецького вів живописець Петро Нілус.

А от з коханням Євгенові не пощастило. Його перша дружина, з якою у них була донька Ірина, одного дня вирішила все змінити. Вона пішла від художника і вийшла заміж за рідного небожа! Пізніше емігрувала з дочкою до Франції. Вдруге чоловік одружився аж у 57 років, з Олександрою Алексєєвою.

Працював художник у побутовому жанрі, малював портрети видатних людей, своїх близьких. У той час його називали головним портретистом Одеси. Проте Євген дуже любив писати пейзажі. Його головною метою було яскраве зображення дійсності, що відбувається зараз, прямо тут.

Євген Буковецький малював до останнього дня свого життя. Йому був 81 рік, коли він пішов на той світ. Митець залишив по собі сотні робіт, що вплинули на розвиток побутового жанру в Україні. А ще – приємні спогади і чудову художню колекцію.

Я впевнений, що такі талановиті українці – гарний взірець для наслідування, тож ми маємо згадувати їхні історії повсякчас.