Друзі!

У грудні 1889 у дивовижному місті Вінниця на світ з’явився талановитий художник - Натан Альтман. Він малював у доволі нетиповому стилі кубізму, був скульптором, майстром книжкової графіки, карикатуристом. Його доля, як і у багатьох талановитих людей, була дуже нелегкою. Я розповім вам його історію.

Натан народився у родині купця, нажаль, коли хлопчику було усього 4 роки, батько помер від туберкульозу. Згодом загинув і другий головний чоловік, що утримував родину – дідусь. Матері Натана було непереливки, за деякий час вона взагалі втекла із Російської імперії, бо боялася погромів. Хлопчик лишився жити із бабусею. У нього було нелегке дитинство, яке щодня затьмарювалося боротьбою за шматок хлібу. Єдина втіха – бажання малювати, яке прокинулося у його душі.

У 1902 році Натан переїхав до Одеси, де почав учитися в художньому училищі, яке відкрило йому дорогу у світле майбутнє. По-перше, імениті вчителі змогли розгледіти талант хлопця, по-друге, саме там він познайомився з однокурсником, з яким пізніше переїхав у Париж.

Там йому пощастило втрапити до елітних кіл, він познайомився з Марком Шагалом, Осипом Цадкіним, Давидом Штеренбергом. Саме у цій компанії Натан остаточно зрозумів, що хоче малювати та як. За легендами, у цей час парубок познайомився з Анною Ахматовою, портрет якої він написав згодом. Ця картина визнана кращим зображенням поетеси, у ньому вдало поєднано її красу та особливий внутрішній драматизм.

З Парижу він знову повернувся у Вінницю і там створив серію чудових картин «Вінниця в карикатурах», аби увіковічнити та трохи саркастично поглянути на місто. Довчився Натан у Бердичіві, після цього – поїхав працювати у Петербург.

Там йому знову вдалося увійти в коло творчих людей, де вирувало інше життя. Відомий поет Осип Мандельштам навіть присвятив йому вірш, де назвав, розшифровуючи прізвище, «дуже старою людиною».

Натанові Альтману імпонувала ідея революції. Він був першим, хто на замовлення виконав скульптуру – бюст Володимира Леніна. Але радість зміни режиму дуже швидко минула. Спершу Натан Альтман поїхав на гастролі з Єврейським театром, де був декоратором аж на… сім років. Коли повернувся та застав радянську машину у дії, був просто шокований. Він бачив, як усі художники замість того, аби творити, змальовували лише сталінські перемоги на гігантських полотнах та зрозумів, що так він не зможе. Він повністю заглибився у роботу в театрі і впадав у повний розпач, коли зникали та гинули його друзі – спершу Всеволод Меєргольд, згодом – Соломон Міхоелс. І хоча йому, певним чином, пощастило, бо репресії його оминули, творчість його фактично убили. Він так і не зміг створити гідні нові роботи.

Друзі, жити у клітці чиїхось бажань та поглядів – це майже те саме, що померти. Не дозволяйте нікому обмежувати себе, розвивайтеся та щодня робіть те, що любите, бо це і є сенс життя.