Друзі!

Я вже розповідав вам про єврейські кібуци, та навряд чи ви знаєте, що спершу вони з’явилися не в Ізраїлі, а саме на українській землі.

Ще на початку 19 сторіччя 48 єврейських сімей з Могильовської губернії попросили губернатора Михайла Бакуніна дозволити їм переїхати. Вони хотіли займатися сільським господарством. Серед переселенців відзначилися двоє лідерів – Ізраїль Лентпорт та Нохім Фінкенштейн. Саме вони вели перемовини. Врешті їм вдалося досягти бажаного. Їм дозволили оселитися біля річки Інгул на Херсонщині.

Свою нову домівку вони назвали «Єфингар», що означає «гарна річка». Нохім Фінкенштейн став першим старостою селища, він був дуже впевненим та рішучим, тож його обрали на цю посаду одноголосно.

Справа виявилася дуже нелегкою. Земля, на якій ще ніхто не працював, не хотіла приймати своїх новоспечених обробників. Урожай був, але невеликий. Взагалі, життя переселенців у Єфингарі було важким, бо вони не звикли до подібного клімату. Люди часто хворіли, жили переважно у землянках. Деякі навіть втікали з такого «сільськогосподарського раю». Та інші лишилися.

Минуло 35 років і поселення розквітнуло. Там побудували 60 будинків, 39 землянок. У них мешкали 111 родин. Також з’явилися магазин, лазня та два доми молитви. Справи йшли добре, люди не лише поралися із землею, а займалися тваринництвом і виноградарством. Жінки почали ткати, чоловіки теж освоювали різноманітні ремесла. Не дивно, що в кінці сторіччя тут вже була школа і, уявіть собі, метеорологічна станція.

Пізніше у Єфингар почали селити німецьких колоністів, мовляв, аби ті змогли навчитися, як вести господарство. Та поступово їх почали ставити старостами, навіть дозволили бити євреїв. З приходом Радянської влади краще не стало – Єфингаром, так само як іншими українськими землями, прокотилася хвиля голоду. Пережила колонія і колективізацію, навіть боротьбу з релігією. Останній молитовний будинок закрили у 1936.

У 1941 Єфингар окупували нацисти. 10 вересня 519 євреїв зібрали поблизу школи. Звідти, нібито заради евакуації, їх повели за піщаний кар’єр. Там їх і розстріляли. Саму колонію просто знищили.

У 1945 Єфингар перейменували у Плющівку. Вшанувати пам’ять загиблих змогли лише після загибелі Сталіна. У 1953 у поселенні звели пам’ятник закатованим односельчанам.

Ось така історія одного з перших найуспішніших кібуців, що був знаний своїм смачним хлібом, молоком та маслом в усіх сусідніх містах та селах.