Друзі!

Сьогодні могло б виповнитися 85 років відомому українському письменнику Григору Тютюннику. Винятковий новеліст, надталановитий прозаїк, він прожив важке життя, кожен день якого давався високою ціною.

Народився Григір у селі Шилівка Полтавської області. У автобіографії він описував родину так: «Батько плотникував, косив, пиляв осокорчики довгою дворучною пилкою, нишком готувався до екзаменів у вчительський вуз. Мати працювала на різних роботах — полола, в’язала, поливала і подавала снопи в барабан». Для батька це був вже другий шлюб, у першому в нього теж був син, Григорій, як не дивно – ще один відомий український письменник, автор роману «Вир».

В дитинстві Григір пережив Голодомор, цей страшний період наклав вагомий слід на все його подальше життя. Моторошні спогади про те, як пухла з голоду родина, а дідусь – помер, залишилися з ним назавжди. Минуло всього кілька років і батька Григора, Михайла Тютюнника, заарештували та відправили до Сибіру. Самого ж хлопця забрав до себе дядько, який жив на Донеччині. Так хлопець фактично став сиротою. Але побачив життя з іншого боку. Дружина дядька була вчителькою, вона привчила його читати та любити найбільше сімейне багатство - невеличку бібліотеку.

Григір учився у ремісничому училищі, після чого його направили працювати на завод до Харкова. Не відробивши належних три роки, хлопець втік до села. За це його арештували, 4 місяці він провів у колонії. Після цього відслужив у армії, радистом на флоті.

Згодом йому нарешті вдалося втілити у життя мрію. У 1961 р. в журналі «Крестьянка» вийшла перша новела Григора «В сумерках». Тоді він ще писав російською. Утім, того ж року помер його брат Григорій. Це надзвичайно вплинуло на нього, врешті, Григір вирішив далі творити лише українською.

Жилося авторові не легко. Усі його твори піддавали цензурі. А ще – за ним слідкували вірні пси КДБ. Григір Михайлович завжди був душею компанії, розповідав різноманітні історії, веселі та сумні. Він знав, усі його розмови прослуховують, тому казав: «На кожного Авеля по три Каїни». Друзі письменника розповідають, що він ніколи не йшов на компроміси, ненавидів пристосуванців, через що наживав собі ворогів. Та за всієї зовнішньої сили й мужності, він був вкрай вразливим. Це доводить його відома цитата:

«Я сприймаю те, що мене оточує, і те, що діється навколо мене, спочатку почуттям, серцем, а вже потім усвідомлюю розумом – тобто страждаю двічі з одного приводу. Боже, як важко».

Складнощі життя привели Григора Михайловича до не менш трагічного фіналу – він вкоротив собі віку. Раніше розповідали, що все через премію - за життя він отримав лише відзнаку імені Лесі Українки за свої дитячі твори, а серйозні оминули увагою. Та це не правда. Вже по смерті самі читачі висунули улюбленого автора на Шевченківську премію. Він просто не витримав усіх поневірянь, які довелося пережити. А українська література – втратила яскраву зірку.

Друзі, нажаль, мало хто зараз згадує про цього великого письменника. Раджу вам перечитати його новели, якщо ви раптом з ними не знайомі. Наостанок приведу вам, на мою думку, його пророцтво: «І захотілося раптом, щоб коли помру, крізь прах мого серця проріс дубовий корінь, а з нього вимахав могутній дуб і щоб гілля його пішло на кілки — бити тупих і немічних серцем людей.»