В кінці березня в ізраїльському місті Хеврон відбувся напад палестинських екстремістів на солдатів ЦАХАЛа: серед дня, двоє людей з ножами напали на військовий патруль.

В результаті нападу один із солдатів отримав ножові поранення, терористи були по черзі знешкоджені. Однак пізніше, з подачі правозахисної організації (!!), одного з ізраїльських солдатів звинуватили в ненавмисному вбивстві, аргументуючи тим, що терорист був знешкоджений і «добивати» його було не обов'язково. Знайомі мотиви?

Військовослужбовець, який і зробив фатальний постріл, був упевнений, що на терориста надітий так званий «пояс смертника» і існувала загроза масштабного вибуху. Однак представники арабської громади тепер голосно кричать про навмисне вбивство.

Як ви пам'ятаєте, не так давно в нашій країні була досить гучна історія після того, як київський поліцейський, в ході затримання, застрелив пасажира некерованого автомобіля. Тоді думки розділилися: одні говорили, що поліцейський перевищив свої повноваження і що не було необхідності відкривати вогонь на ураження. Інші побачили в діях поліцейського чіткий намір не допустити ще більшої трагедії.

Хочу навести приклад того, як ізраїльське суспільство реагує на такі ситуації. По-перше, на вулицях ізраїльських міст всюди можна зустріти юнаків або дівчат в цивільному з автоматами на плечі: ​​це ізраїльські солдати, що знаходяться в у відпустці. Навіть тоді вони зобов'язані захищати свою країну.

А тепер уявіть групу цивільних з автоматами в Києві, Харкові чи Одесі ...

Так ось тепер протягом усього місяця в Ізраїлі проходять акції підтримки солдата з Хеврону і люди вимагають відпустити його, дякують за захист, підтримують його і його рідних. Подія набула державного розмаху. На захист військовослужбовця виступили політики, музиканти, художники, вчені і тисячі простих громадян. При цьому значна кількість представників влади якраз засудила дії солдата. Але в Ізраїлі «своїх» не кидають, і народ розуміє, що політики - всього лише тимчасові наймані працівники на службі у людей.

В Ізраїлі давно зрозуміли, що об'єднання громадян відіграють провідну роль в житті держави і прийнятті будь-яких питань, здатні змінювати життя країни. А ще солдат, що виконує свій обов҆язок, може розраховувати на те, що його країна ніколи не залишить його. А у нас може сісти у в'язницю за виконання службових обов'язків, або отримати повістку в суд за ухилення від призову, після 6 місяців в зоні АТО. Цікаво, скільки років має пройти, щоб у нас почали цінувати кожного солдата, кожну людину?