Друзі!

Друзі! Сьогодні День пам’яті видатного українського співака та композитора Миколи Мозгового. Його серце перестало битися сім років тому, але любов до цього великого таланту не згасає у серцях шанувальників і досі.

Народився Микола Петрович 1 вересня 1947 в селі Сарнів, Хмельницької області. Закінчив Чернівецьке музичне училище імені Сидора Воробкевича. Згодом одночасно начався у двох вишах – Харківському юридичному інституті та Республіканській студії естрадно-циркового мистецтва у Києві. Закінчив і Київську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського.

З 1971 впродовж 23 років Микола Мозговий був солістом «Укрконцерту». Пізніше став художнім керівником у франківському ВІА «Беркут». У 1977 році Мозгового запросили до Київського мюзик-холу. Але гучна слава прийшла до нього спершу не як до співака, а як до композитора. В 1979 році Софія Ротару заспівала його пісню «Рідний край».

Микола Петрович співав тільки свої пісні. Він подарував слухачам такі хіти, як «Моя перша любов», «Горянка», «Вперше», «Минає день», «Зачаровані слова», «Дві качелі» та безліч інших. Його голос був могутнім, щирим та справжнім. Жодної фонограми, Мозговий її просто ненавидів, а тих, хто під неї співав – зневажав.

Микола Мозговий підтримував молоде покоління справжніх музикантів. Він очолював Український мистецький фонд імені В. Івасюка. Був засновником і незмінним головою журі двох міжнародних телевізійних фестивалів: «Пісня буде поміж нас» (фестиваль сучасної української пісні імені Володимира Івасюка, який проводили у Чернівцях) та «Море друзів» ( Ялта), де обирав кращих з кращих молодих виконавців. Вчив він і як викладач – був завідувачем кафедри теорії та методики постановки голосу Інституту мистецтв Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова.

З 2005 року він працював як генеральний директор-художній керівник Національного палацу мистецтв «Україна». У маестро був складний характер, він часто міг грубо висловитися стосовно стану української естради та окремих виконавців. Але йому це пробачали, бо які б гіркі слова він не казав – вони були правдою. В одному зі своїх інтерв’ю Микола Мозговий сказав: «Справжнє мистецтво не постає на пустирищі. Воно вимагає праці. І не має значення що за вікном – день чи ніч. Воно, те мистецтво, вимагає самопожертви, обмеження. Спершу треба вчитися, купу літ прожити, аби збагнути хто ти і що ти, чого, власне, вартий…»

Сподіваюся, наступне покоління митців буде пам’ятати ці пророчі слова. Вічна шана, Миколо Петровичу.