Друзі!

Друзі! Сьогодні день пам’яті видатного співака, поета та актора Володимира Висоцького. Його досі пам’ятатють усюди, де він виступав. І з Україною метра пов’язує чимало.
Він народився 25 січня 1938 року у Москві. Але батько Висоцького Семен Володимирович (Вольфович) Висоцький був родом із Києва. Тут жили і дідусь з бабусею хлопчика – Вольф Висоцький та Дора Бронштейн. Рід Висоцьких мав єврейське походження, а прізвище, за однією з версій, пов’язують з селом Висоцьк, що на Рівненщині.
Мало хто знає, але бував Висоцький і у Мукачево, і не лише з концертами. Там жив його дядько і хлопчик навідував його із гостинами.

Дитинство Володимир провів у комунальній квартирі. Деякий час із мамою хлопець жив у Оренбурзькій області через евакуацію, після розлучення батьків – у Німеччині з татом. У 1949 році Висоцький повернувся до Москви. Після закінчення школи юнак вступив у Московський інженерно-будівельний інститут імені В. В. Куйбишева. Але не минуло й року, як він покинув виш. Усі були проти, крім бабусі Дори. Вона обожнювала театр і ходила чи не на всі п’єси, що їх ставили у Києві. Тому вона підтримала онука, який в один момент зрозумів, що це – не його, що він хоче вступати на театральний факультет.

І це йому вдалося. Влітку 1956 він став студентом акторського відділення Школи-студії МХАТ. Тут він зустрів і першу свою дружину – Ізольду Жукову.
Після закінчення навчання Висоцький працював у Московському драматичному театрі імені О. С. Пушкіна і декілька місяців — в Московському театрі мініатюр. Тоді ж став зніматись у кіно.

З молодою дружиною чоловік розлучився через сварки. Але довго один не був – на зйомках зустрів Людмилу Абрамову, з якою вони незабаром побралися. Абрамова народила Володимиру двох синів — Аркадія і Микиту.
Тоді ж Висоцький почав писати пісні. Перше визнання прийшло до Володимира у 1967 – коли вийшов фільм «Вертикаль» з його піснями. Цього ж року актор зустрів свою майбутню третю дружину – Марину Владі.

Пісні Висоцького припали до душі багатьом. У 70-тих він вже менше знімався, але його музики у фільмах ставало все більше. Але це не могло не хвилювати Держкіно. Тамтешні чиновники перестали давати згоду на участь Висоцького у фільмах. Усе тому, що голос Висоцького був голосом мільйонів – тих, хто звик мовчати за правилами режиму. Поки люди боялися проронити зайве слово, він вкладав його у свої пісні. Саме Висоцький поновив кастровані комуністичною пропагандою поняття громадянської гідності й мужності. І люди вірили, що вони можуть побороти власний страх.

29 листопада 1971 року відбулася прем'єра «Гамлета» в Театрі на Таганці, головну роль в якому виконав Висоцький. Ця роль була чимось особливим для актора. Стала його «візитною карткою». Та інколи – навіть витягала з прірви.
22 травня 1980 відбувся один з останніх концертів Висоцького (в Калінінграді), на якому йому стало зле. За рік до цього, він, ймовірно, пережив клінічну смерть.

Помер видатний актор, співак та поет 25 липня 1980 приблизно о 3–4 годині ранку у своїй квартирі на Малій Грузинській, 28. Висоцький не впорався із власним ритмом життя, не витримало серце. Левову частину подробиць свого похорону й встановлення пам'ятника на могилі Володимир навіть передбачив, вони описані в пісні «Пам'ятник». Його ховали усім світом і цим самим світом – пам’ятають.

У Києві нещодавно з’явився Музей Володимира Висоцького. Перший пам’ятник музиканту в Україні з’явися у Маріуполі у 1998 році. Пізніше – в Одесі та Харкові. У Ізраїлі шанувальники Висоцького висадили гай у Північному Негеві на честь улюбленого артиста.

Друзі! Сьогодні ми згадуємо людину, голос якої був голосом внутрішнього протесту. Людину, яка підіймала важливі теми, не зважаючи на заборони. Його «відчаєм зірваний голос» назавжди залишиться в пам’яті тих, хто відчував його музику. Вічна пам’ять.