Друзі!

Друзі! Сьогодні офіційне 81-річчя видатного українського кінорежисера, сценариста та оператора Юрія Іллєнка. Він походив із кінодинастії Іллєнків, здобув світову славу завдяки операторській роботі у стрічці Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» (1964). Як режисер поставив стрічки: «Криниця для спраглих», «Білий птах з чорною ознакою», «Свято печеної картоплі», «Легенда про княгиню Ольгу», «Солом’яні дзвони», «Лебедине озеро. Зона». Одна з останніх робіт – «Молитва про гетьмана Мазепу» (2001), була показана на Берлінському міжнародному кінофестивалі.

Юрій Іллєнко народився 9 травня 1936 року в Черкасах, та народження дитини зареєстрували лише 18 липня. Під час Другої світової війни Юрій з двома братами та мамою опинився у Сибіру. У 1944 родина повернулася до Черкас. Батько хотів дати дітлахам найкращу освіту, тому завербувався на роботу на важкому підприємстві у Москві, щоб дати дітям гідні знання. Юрій закінчив школу і вступив до Всесоюзного державного інституту кінематографії на операторський факультет. Його дебют, як оператора, відбувся у фільмі Якова Сегеля «Прощавайте, голуби» у 1960 році. Вже перший фільм приніс йому нагороди на світових кінофестивалях в Празі і Локарно — за найкращу операторську роботу.

У 1963 році Іллєнко отримав важливе запрошення – зняти фільм «Тіні забутих предків» режисера Сергія Параджанова. Пізніше він пишася тим, що доклав руку не просто до легендарної кінострічки, а до акту відродження слави українського духу, збудником української ідеї.

Фільм-дебют Юрія Іллєнка у режисурі — «Криниця для спраглих» за сценарієм Івана Драча про винищення українського села, був заборонений постановою ЦК КП України на 22 роки. Наступний фільм «Вечір на Івана Купала» — алегорична історія України, був знятий з екрану рішенням міністра культури СРСР Романова, його не показували довгих 18 років.

У 1967 році дирекція Венеціанського кінофестивалю запрошувала особисто Юрія Іллєнка з фільмом «Вечір на Івана Купала» на фестиваль з гарантією головного призу «Золотий лев» , але міністр культури СРСР Романов стверджував, що такого фільму взагалі не існує.

Третій фільм Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» - теж заборонили, як «найбільш шкідливий фільм, що колись було зроблено в Україні, особливо шкідливий для молоді». Але тоді «Білого птаха» показали на Московському міжнародному кінофестивалі. Фільм виборов Гран Прі фестивалю, завдяки півгодинній овації шести тисяч глядачів кремлівського палацу з'їздів, де проходив кінофестиваль. Але фільм все ж потрапив в опалу, його показували по всьому світу, але не в Україні.

Юрія Іллєнка двічі запрошували знімати у Голлівуд. Він розповідав у одному з інтерв’ю про це так: «КДБ повідомило, що ніде не може знайти Іллєнка, щоб передати йому пропозиції Голівуду, бо він постійно знімає фільми «десь у горах». Сильно реготав. Другий контракт передав мені чорногорський продюсер Чедо Вулевич у порту Бар і провів мене на паром, що йшов в італійський порт Барі. Дав двісті доларів і сказав: з капітаном узгоджено, замовляй кожні 15 хвилин порцію віньяку, і за три години дістанешся Італії. Я зійшов з парому, бо знав, що коли рушу в Голівуд, моїх двох братів у Києві — Вадима і Михайла, теж кінематографістів, рушать туди, куди й Стуса».

Наступний фільм «Мріяти і жити» за сценарієм Івана Миколайчука і Юрія Іллєнка, було 42 рази зупинено у виробництві на різних стадіях: під час режисерської розробки, в підготовчий період, під час зйомок (18 разів), в монтажному періоді і, звичайно, при процедурі здачі керівним органам. Ці постійні заборони залишили свій слід на здоров’ї Юрія – у нього стався інфаркт. У різні роки були заборонені майже всі проекти Іллєнка на стадії сценарію. Серед них було заборонено для постановки трилогію про Київську Русь — «Князь Ігор», «Володимир Красне Сонечко», «Ярослав Мудрий». Заборонено екранізацію «Лісової пісні» Лесі Українки (постановка якої була здійснена двадцять років потому). Заборонено до постановки два сценарії за Шевченком — «Великий льох» і «Варнак». Нарешті секретар ЦК з ідеології Маланчук, відомий українофоб, заборонив перший варіант сценарію про Мазепу зі словами: «Якщо Іллєнко не хоче, щоб з ним трапилось те, що трапилось з Мазепою після Полтави, то хай закопає свій сценарій в себе на городі!» Був заборонений навіть сценарій фільму для дітей, комедії (за жанровими ознаками) про ліквідацію бандитами Запорізької Січі. Всього Юрій Іллєнко написав 42 сценарії, але лише сім з них стали фільмами.

Але й із здобуттям Україною незалежності легше кінематографісту не стало.

Він написав свій найкращий сценарій про друге пришестя Христа «Агн», монографію «Парадигма кіно» — перший в Україні підручник з кінорежисури. Зробив три персональні виставки своїх живописних і графічних творів, зняв проект «Молитва за гетьмана Мазепу», до якого йшов близько третини свого життя. Фільм для показу в Росії заборонив міністр культури РФ Михайло Швидкой. В Україні фільм також було знято з кінопоказів, заборонено для показу по ТВ, не випущено на відео. Не продано за кордон, хоча було багато пропозицій, що перекривали видатки на фільм у десятки разів. Після цього Юрій Іллєнко зробив заяву для преси: «Я йду з кіно, бо з цією бандитською владою не хочу мати справи»

Юрій Іллєнко завідував кафедрою кінорежисури у Київському інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Захоплювався живописом. Помер видатний режисер 15 червня 2010 року від раку.