Друзі!

Друзі! Нещодавно почув фразу з інтерв'ю з Юрієм Рибчинським- одним з основоположників української естради, прекрасним поетом, драматургом та сценаристом. Його пісні в різні часи виконували такі зірки, як Назарій Яремчук, Микола Мозговий, Ніна Матвієнко, Василь Зінкевич, Павло Зібров, Тамара Гвардцителі та інші.

Ведучий спитав його: "Скажіть, будь ласка, в Україні світло наприкінці тунелю є чи ні, на вашу думку?", на що Рибчинський відповів: "Ще до тунелю треба доїхати. Але я думаю, що є. Дивно жити на одній із найкращих земель, що надав людям Господь, і не вірити, що, рано чи пізно, буде добро і правда. Уже сьогодні ми вже живемо в іншій Україні, ніж 40–50 років тому. Я думаю, що іспитів на право жити у самостійній Україні в нас ще буде багато. І до цього треба готуватися і бути завжди. Але світло завжди є. Над Україною кожен день сходить сонце, і я вірю в майбуття нашої країни більше, ніж у майбутнє Росії". І додав: "Рано чи пізно до влади в Україні прийде людина, яка буде гідна свого народу. Яка не буде красти, брехати, яка зробить усе для того, щоб Україна стала найкращою державою в Європі. Прийде час, і Україна стане країною, де росіяни будуть жити краще, ніж у Росії, євреї – краще, ніж в Ізраїлі, а українці житимуть краще від своїх співвітчизників у Канаді й Америці. Запам'ятайте моє передбачення. І років через тридцять скажете, пророк я чи ні".

Юрій Рибчинський - надзвичайно талановитий митець, людина, яка бачила у житті чимало. Він народився у Києві 22 травня 1945 року. Свій перший вірш написав у восьмому класі, тоді ж юний поет познайомився з Лесем Танюком, який відкрив Рибчинському українську культуру. Вірші дев'ятикласника Юрія друкувалися в республіканській пресі. Вже тоді у своєму щоденнику поет записав: "Я не хочу жить в стране, которую построили Ленин и Сталин, я не хочу жить в стране, где столица находится за пределами моего государства, я хочу жить в стране, которая будет называться Украина".

Після закінчення школи Юрій Рибчинський вступив до Київського університету імені Тараса Шевченка, де вперше спробував написати текст для пісні попри те, що про кар'єру поета-пісняра і не думав. Твори Рибчинського продовжували друкувати у газетах. У 1964 році померла мати поета. Це залишило серйозний відбиток на чоловікові. Змінилися і його твори - з'явився власний авторський стиль.

Після закінчення університету Рибчинський пішов у армію. Потрапив у один ансамбль з композитором Ігорем Покладом. Там вони й написали свою першу пісню разом.

У 1971 році на Буковині поет познайомився з Володимиром Івасюком. У них були спільні ідеї - обидвоє прагнули піднести українську естрадну пісню на новий рівень, вдосконалити її якість та філософію. Разом вони написали дві пісні "Кленовий вогонь" та "У долі своя весна". Юрій Рибчинський присвятив Івасюку кілька віршів - "Минає день, минає ніч" (разом з Миколою Мозговим), "Скрипка грає" (з Ігорем Покладом), реквієм "Пісня пам'яті" (з Геннадієм Татарченком). А на концерті до 55-ти річчя Івасюка поет прочитав свій вірш "Я — велетень з блакитними очима".

З роками зростали популярність й авторитет Юрія Рибчинського, розширювалося коло композиторів, з якими він працював. Загалом їх понад 150. Зірки вставали у чергу за його піснями. Такі його твори, як "Дикi гуси", "Тече вода", "Кленовий вогонь", "Зелен клен", "Минає день" "Белая ворона", "Пилигримы", "Виват, король!" любили та продовжують слухати шанувальники різного віку.

Тому чим більше людей буде не лише бажати кращого майбутнього для України, а й працювати над тим, щоб зробити щось корисне для своєї Батьківщини, тим скоріше настане той хеппі-енд, який пророкує Юрій Рибчинський.