Друзі!

Друзі! Цього дня у 1907 році народився Василь Мисик – український поет та перекладач, в’язень сталінських концтаборів. Саме його українською ми знайомилися з творами Вільяма Шекспіра, Роберта Бернса та Омара Хайяма. Він – той, хто попри все вижив на Соловках. Давайте згадаємо цього талановитого чоловіка.

Народився Василь Олександрович 24 липня 1907 року в селі Новопавлівка Межівського району Дніпропетровської області. Його батько був священником, він дуже хотів, щоб і син був освіченим, тому Василя віддали у школу-семирічку. Вчитель Аркадій Казка за цей час зрозумів – хлопець має поетичний талант. Зошит з віршами школяра Казка відправив своєму другу Павлу Тичині, а той поділився ними з Миколою Зеровим, Максимом Рильським та Павлом Филиповичем. За їх допомоги перші вірші Мисика з’явилися у журналі «Червоний шлях».

У 19 років Василь Мисик переїхав до Харкова. Влаштувався коректором у друкарні, а згодом став бібліотекарем у Будинку літератури імені Василя Блакитного. Вже у 1927 році він надрукував свою першу поетичну збірку під назвою «Трави».

Ще одним захопленням Мисика був переклад. Ще під час навчання у школі він самотужки вивчив німецьку та французьку. У Харкові почав вивчати англійську. Далі – вступив до технікуму і вивчав сходознавство. Тож після навчання робив переклади творів з російської, білоруської, івриту, польської, німецької, французької, а найбільше — з англійської, перської і таджицької. Саме Василь Мисик вважається першим перекладачем з есперанто на українську.

Василь Мисик був членом Спілки селянських письменників «Плуг». У 27 років мав чималий доробок, до якого входили збірки поезій «Трави», «Блакитний міст», «Чотири вітри», «Будівники», збірки оповідань, численних перекладів.

Грянув 1934 рік – страшний період для усієї української інтелігенції, яку нищили, кидали за грати, розстрілювали. Уночі 4 листопада 1934 року Василя Мисика заарештували у його ж квартирі.

Прикрий жарт долі, але за однією з версій – прийшли навіть не за ним, а за його сусідом, Василем Минком. Та його не було вдома, але прийти ні з чим кати не могли. Тому взяли того, хто був. За іншою версією, йшли саме за Мисиком – за доносом того самого Минка.

Звинувачення ті самі, що і в інших – «підготовка терактів проти керівних діячів партії та уряду». Пізніше 28 звинувачуваних у цій справі були засуджені до розстрілу — зокрема Григорій Косинка, Дмитро Фальківський, Кость Буревій, Олекса Влизько, Іван і Тарас Крушельницькі та інші.

Мисик натомість не визнавав себе винним, не підписав жодного документу і з ще 8 звинуваченими потрапив у список на додаткове розслідування. Через брак доказів вирок Василю Олександровичу був інший – 5 років на Соловках, які він відсидів.

Після відбуття каторги Василь Мисик повернувся у рідне село. Після війни, у 1956 році з Мисика зняли обвинувачення. Тоді він знову почав писати. З 1958 року виходили поетичні збірки Василя Олександровича.

Але й про переклади він не забув, за свою майстерну діяльність на цьому полі навіть був нагороджений премією імені М. Рильського.

Помер поет на сімдесят шостому році життя 3 березня 1983 року.

Друзі! Василь Мисик – чи не єдиний український інтелігент, що пережив сталінські табори та чиє життя закінчилось відносно щасливо після всіх випробувань, які випали на його вік. Його історія – ще одне нагадування нам про віру, надію, стійкість характеру та переконань, а також любов до своєї справи.