Друзі

Друзі, чи знаєте ви, хто автор пам'ятника загиблим у Бабиному Яру? Це – видатні скульптори Михайло Лисенко, Віктор Сухенко, Олександр Вітрик.

Рівно 76 років тому народився один з них – Віктор Сухенко. За життя він створив багато цікавих творів, був лауреатом Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка, заслуженим діячем мистецтв України, професором Української академії мистецтв. Віктор Васильович народився 21 квітня 1941 року в селі Рибці Полтавської області, навчався в Київській художній школі. Згодом – закінчив скульптурний факультет Київського художнього інституту, вчився у видатного українського скульптора Михайла Лисенка. На цьому факультеті Віктор Сухенко пізніше став викладачем.

Серед видатних творів Віктора Васильовича такі пам’ятники:

- Героям форсування річки Південний Буг (Миколаївська область, 1975),

- Тарасу Григоровичу Шевченку у Казахстані (1982)

- та найвизначнішим все ж є Пам’ятник загиблим у Бабиному Яру (1976).

Рішення спорудити на місці трагедії пам’ятник ухвалили ще до закінчення Другої світової війни. Роботи мали розпочати у 1945 році. Але проект відклали у довгий ящик. Понівечений війною Київ мав інші проблеми. Питання встановлення пам’ятника зупинилося аж до 60-х років.

Після анулювання результатів декількох конкурсів, все ж таки у 1968 році було оголошено проект-переможець, авторами якого стали М. Лисенко, В. Сухенко, О. Вітрик. Робота над ним тривала майже сім років.

Відчувалося, що влада не хотіла, щоб цей пам'ятник відбувся. Міжнародні єврейські організації бачили його саме як пам'ятник євреям - жертвам нацизму. Радянська верхівка наполягала на тому, що в Бабиному Яру розстрілювали радянських людей. У художній раді при Міністерстві культури скульпторів наставляли: розстріляні євреї Батьківщину не захищали, а покірливо йшли на розстріл. Тому серед фігур меморіалу повинні бути солдати, спортсмени, комуністи і партизани. А євреїв показувати не слід.

Скульптори на свій ризик і на перекір худраді ввели в композицію фігуру старого єврея, над яким схилилася і плаче дівчинка. Таким у ЦК КПУ проект бачити не хотіли, перший секретар запевняв – додані фігури слід прибрати негайно! Але згодом ситуація різко змінилася - в американській пресі з'явилися публікації про те, що керівництво СРСР штучно гальмує роботу над пам'ятником в Бабиному Яру, а єврейські організації США навіть почали збір пожертвувань для створення золотого пам'ятника розстріляним там євреям. 4 жовтня 1972 проект затвердили повністю.

З цього часу для митців почалися страшні часи, адже тепер встановити пам’ятник потрібно було якнайшвидше. На той час Михайла Лисенка вже не було у живих, в роботі над монументом його замінив син – 27-річний Богдан Лисенко. Працювати доводилося день і ніч. Навіть поставили біля майстерень охорону, одним із завдань якої було нікуди не випускати скульпторів.

Настала осінь, в майстернях був страшний холод. Віктор Васильович застудився, у нього відмовили ноги, а потім і руки. Він на все життя залишився інвалідом. До речі, Віктор Васильович увічнений в пам'ятнику в Бабиному Яру - він послужив моделлю для оголеної чоловічої фігури.

Життя скульптора закінчилося трагічно - Віктор Сухенко наклав на себе руки 20 жовтня 1998 року.