Друзі!

Сьогодні виповнюється 120 років від народження відомого українського поета Євгена Маланюка.

Він народився в селищі Новоархангельськ Херсонської губернії, у родині, що походила зі старого козацького роду. Батько Євгена, Филимон Васильович, був учителем, а згодом – повіреним у суді. Та в нього була мистецька душа – він співав у церковному хорі, був режисером театральних вистав. Євген часто говорив, що вдячний батькові за світоглядний розвиток, а от за серце та мистецтво – матері.

Євген Маланюк був здібним учнем, за високі досягнення у навчанні його спершу звільнили від оплати навчання у Єлисаветградському земському реальному училищі, а згодом він отримав стипендію земства. Хлопець багато читав, його цікавили різноманітні класичні твори – німецькі, французькі, російські. Особливо Євгена вразила книга маркіза Астольфа де Кюстіна «Росія в 1839 році», де автор критикує російську ментальність, та виявляє явище «російського експансіонізму».

Потім була Перша світова війна. Євген став курсантом Київської військової школи. По її закінченні спершу служив прапорщиком, пізніше був підвищений до поручика. 1917 рік у кінець змінив усі уявлення Євгена Маланюка. Він зрозумів, що настав час створювати незалежну Україну, брав участь у створенні УНР, згодом став сотником Української армії, служив в оперативному відділі Генштабу, був ад’ютантом командувача Армії УНР Василя Тютюнника. Під час відступу війська за Збруч, Маланюк був інтернований. Саме у польському таборі і розкрився той талант поета-патріота, який ми цінуємо до сьогодні. Замість сентиментального юнака, читач побачив образ «поета вольового пориву». Жорсткі рядки виривалися з нього, бо він не міг осягнути поразку УНР – поразку його головної мрії про незалежність Батьківщини.

Перші поетичні збірки Євгена Маланюка побачили світ тоді, коли він уже перебував в еміграції. Але «Стилет та стилос» та наступні книжки перевернули літературний світ. Своєю творчістю він намагався долучитися до створення нації – появи тих українців, що виборюватимуть своє. Один з таких творів – «Посланіє», де Маланюк говорить про «мужніх синів нації». У політичному штабі УСРР «Посланіє» викликало лють. Євгена Маланюка почали звинувачувати в «українському фашизмі». Та поета це не лякало.

Єдине, чого палко бажав Маланюк – повернутися на Батьківщину. Але не судилося. Йому довелося все життя поневірятися «на пісках емігрантських Сахар». Він важко працював, але не забував писати. Помер Євген Маланюк у Америці, куди потрапив після Другої Світової війни. Цвинтар, де він похований, американські українці називають «нашим Пантеоном».

Друзі! Євген Маланюк був людиною, чиї погляди на Батьківщину були найреалістичнішими. Справжніми. Він обожнював її та засуджував за те, що дала себе сплюндрувати. Уже тоді він розумів, від чого наша нація має відмовитися, аби існувати. «Малоросійство, – писав Маланюк, – це та проблема, що першою постане перед державними мужами вже державної України». Викоренити його – ось задача, що досі стоїть перед усіма.