Друзі!

19 лютого – тяжкий та історично важливий день в історії України.

Три роки тому, під час Революції Гідності, саме в ніч на 19 лютого відбувся страшний штурм, захоплення і підпал будівлі Федерації профспілок України. Під час спроби силового розгону мітингувальників загинуло 16 осіб, через пожежу загинуло двоє людей. Крім цього, було вбито журналіста В'ячеслава Веремія за спробу сфотографувати «тітушок». Вічна пам’ять усім загиблим. Ми пам’ятаємо і ніколи не зможемо примиритися з цим.

За іронією долі, цей день і в іншому історичному аспекті є знаковим для України. Саме 19 лютого 1954 року Крим увійшов до складу України. Тоді Президія Верховної Ради СРСР видала указ про виведення Кримської області зі складу РРФСР і передачу її Українській РСР. Варто зазначити, що навіть до офіційного включення територій, Кримська область знаходилася в економічному просторі України, бо паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними. Слід взяти до уваги й той факт, що в якості компенсації за цей вельми розорений на той час регіон до складу Російської Федерації була передана значна частина етнічних українських земель. Крім цього, юридично ця передача була абсолютно прозорою. Тож якими б міфами та вигадками не користувалася російська пропаганда під час окупації Криму, факт залишається фактом – Крим був та залишається українським.

Остання знакова подія цього дня – затвердження тризубу як Малого гербу України, що сталося у 1992 році. Тоді у конкурсі взяли участь понад 200 робіт. Уявіть, 192 з них містили тризуб у різних контекстах. Переміг у змаганні проект історика–геральдиста Андрія Гречила та художника Івана Турецького. Тризуб був виконаний у графічній традиції періоду правління Великого князя Володимира. Цей період було обрано не дарма, бо саме за Володимира етнічні українські землі були об’єднані в одну державу. Крім цього, саме тризуб у 1918 році став гербом УНР як символ соборності українських земель. Він ніс у собі ідею поновлення державності.

Думаю, усі ці події – трагічні та визначні доводять, що боротьба українців за державність та силу свого народу все ще тривають. Історія іде по колу, ми маємо пам’ятати усі ці події та винести з них урок та пам’ятати ціну, яку довелося заплатити, аби попереду на українців чекали лише перемоги.