Друзі!

Саме цього дня у 1953 році у посольстві СРСР в Тель-Авіві стався вибух. Представники руху «Малхут Ісраель» («Царство Ізраїлю») Йосеф Манкес та його прибічники заклали бомбу неподалік від будівлі на знак протесту проти «справи лікарів», яку сфабрикував сталінський режим. Внаслідок вибуху було поранено дружину посла Клавдію Єршову, шофера, завгоспа та його дружину. За кілька днів після інциденту СРСР заявив про розрив дипломатичних відносин з Ізраїлем. Про причину атаки у радянській пресі, звісно, не написали.

13 січня 1953 року в газеті «Правда» та інших рупорах СРСР вийшло повідомлення ТАРС: «Нещодавно органами державної безпеки було розкрито терористичне угрупування лікарів, що ставило собі за мету шляхом шкідницького лікування скоротити життя активним діячам Радянського Союзу]...[ Більшість учасників терористичної групи були пов’язані з міжнародною єврейською буржуазно-націоналістичною організацією «Джойнт», створеною американською розвідкою буцімто для надання матеріальної допомоги євреям в інших країнах». Усім зрозуміло, що справа була щиро антисемітською – 6 арештованих з 9 були євреями, інших взяли під варту «для прикриття». Тим більше людей у справі продовжували заарештовувати, зокрема, і в Києві, Харкові, Дніпропетровську.

Що ж стало передумовою цієї справи? Смерть Андрія Жданова, відомого радянського діяча, ініціатора ідеологічної кампанії, відомої нам з вами як «ждановщина». Відповідно до неї, партія мала прицільно контролювати інтелектуальне життя країни, воно не мало відхилятися від «партійної» лінії. Під час кампанії нищівної критики зазнали, зокрема, Максим Рильський, Олександр Довженко та Володимир Сосюра.

У Андрія Жданова були проблеми з серцем, він поїхав на курорт біля озера Валдай. Там йому стало зле. Рятувати діяча приїхало декілька медиків. Лікар-кардіолог Лідія Тімашук була впевнена, що в нього інфаркт, професор Єгоров і лікуючий лікар Майоров натомість вважали, що причина - «функціональний розлад» на ґрунті склерозу та гіпертонічної хвороби. Зазвичай у таких випадках проводять консиліум, але того разу він не відбувся. Можливо, лікарі розуміли – сенсу немає, бо хвороба розвивається надто швидко через цироз печінки. Жданов помер 31 серпня 1948 року, його справа перейшла в архів. Аж поки про неї не згадали.

«Справа лікарів» була сфабрикована, аби догодити Сталіну. Для допитів у кабінеті начальника внутрішньої в’язниці Міністерства державної безпеки СРСР за схваленим Сталіним ескізом створили спеціальну камеру тортур. Вона виглядала як хірургічний кабінет, а підслідних катували лікарським знаряддям. Вождь СРСР щодня читав протоколи допитів. Він вимагав від МДБ максимальної розробки версії про сіоністський характер змови. Врешті арештований лікар Мирон Вовсі під натиском підтвердив слідству, що він отримав директиву «про винищування керівних кадрів СРСР» із США від організації «Джойнт» через лікаря в Москві Шимеліовича та відомого єврейського буржуазного націоналіста Міхоелса. Інші учасники терористичної групи (лікарі Виноградов, Коган та Єгоров) за словами МДБ виявилися давніми агентами англійської розвідки.

Міжнародна реакція не змусила на себе чекати. Президент США Дуайт Ейзенхауер заявив, що «американські спецслужби ніколи не вступали в контакт із арештованими професорами». Велика Британія, Китай – усі вимагали від Союзу правди. Але не сама справа була фінальною метою, а антисемітська істерія, яку вона викликала. «Радянський народ» захлинувся у ненависті, почалися масові звільнення євреїв, насамперед лікарів і фармацевтів. ЗМІ закликали до рішучого викриття «прихованих ворогів нашого народу».

Справа лікарів закінчилася раптово – смертю Йосипа Сталіна. Заарештованих лікарів випустили тихо, жодних довідок про реабілітацію та вказівок про відновлення на роботі не видавали, а усе, що відбулося, попросили забути. Остання справа Сталіна закінчилися без крові, але вплинула на людей, які так і не дізналися, що лікарі були ні в чому не винні.

Друзі! Ця історія нагадує нам про те, що машина пропаганди – страшна та працює в інтересах людини, яка «замовляє музику». Тому кожен має думати своєю головою та інтерпретувати тільки факти. Чим більше світлих голів – тим менше ймовірність, що хтось змусить нас думати так, як комусь потрібно.