Друзі, сьогодні Україна відзначає День Гідності та Свободи!

Саме 21 листопада 2013 року розпочалися перші акції протесту на Майдані, що переросли у Революцію Гідності. Цікаво, що днем пізніше у 2004 розпочалася Помаранчева революція.

Я думаю, що і зраз ви пам’ятаєте усі події трирічної давнини так, ніби вони сталися вчора. Я щораз подумки відтворюю ці настрої людей, які я часто переказував ізраїльтянам, аби вони зрозуміли, що саме коїлось в Україні. Спершу – це було палке розчарування молодих професіоналів, коли тодішня влада призупинила курс на євроінтеграцію. Віктор Янукович тоді вирішив не підписувати Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. При цьому в країні панувало глобальне незадоволення, бо так звана «сім’я» Януковича при владі будувала тіньові схеми та обкрадала Україну, а не працювала на її розвиток. Обурення було природним, тож журналісти, студенти, активні користувачі Facebook першими вийшли на центральну площу столиці, аби сказати «ні» усьому цьому нонсенсу.

Лихоманка протестів тоді перекинулася і на інші міста. Це був єдиний порив небайдужих до долі своєї держави людей. Та минуло небагато часу і на мирних мітингах пролилася кров. Тоді революція стала іншою, всеохоплюючою, загальною. Кров стала певним символом бажання влади придушити тих, хто має інакшу позицію. Побиття студентів, палаючі шини, зброя-бруківка, «коктейлі Молотова», Беркут, снайпери, розстріл та «Небесна сотня» – всі ці страшні речі так чи інакше уособлюють події Революції Гідності. Однієї з найтрагічніших і найпотрібніших подій в історії сучасної України.

Цей день має назавжди закарбуватися у нашій пам’яті на честь загиблих та поранених українців, що несамовито боролися із несправедливістю та заради нашого майбутнього. Минуло три роки, але той процес, що розпочався на Майдані 21 листопада і досі триває. Українці так само борються за чесну владу, за демократію, за свободу. Це не легка ноша, але ми продовжуємо її нести, бо заплатили забагато, щоб лишити все так, як було.

Наостанок хочу згадати слова чудового молодого поета Андрія Любки:

«Я не був героєм і хотів лише жити,
Але пульс зупинився від пострілу ката.
Навіть мертвим я не покину битву,
Я й з неба вам буду допомагати.

Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,
Не може тривати вічно облога!
Нас не зупинить жодна міліція,
Єдиний наш вихід — це перемога!»

Бажаю усім вам сили, мужності, терпіння. Залишайтеся чесними перед собою та своєю Батьківщиною та ніколи не покладайте рук!