Події останніх тижнів змусили нас згадати «холодну війну», коли пропаганда переконувала нас озброюватися, захищатися та давати відсіч теоретичному ворогу. Тепер полюси змінилися. Настав етап «політики стримування». Кого ми стримуємо? І головне – від чого?
24 листопада турецькі ВПС, після численних попереджень збили російський СУ -24, який порушив повітряний простір Туреччини. Ця подія стала точкою неповернення у відносинах між світовою спільнотою та Росією.
Протягом останніх двадцяти років світова спільнота у стані «постійної тривоги» мовчки спостерігала за агресивними діями Росії направленими на слов’янських та інших «побратимів». Уявна імперія поступово намагається повернути до свого складу території, які вирішила вважати своїми. Аргументом в цьому процесі виступають системи залпового вогню «Град», винищувачі та війська спецпризначення.
Останні два роки яскраво продемонстрували, що європейська «політика глибокої стурбованості» не може навіть морально вплинути на вирішення ситуації. Росія жодного разу не отримала реальної відсічі за свої дії від жодної держави. До чого призвело впровадження економічних санкцій щодо Росії? До того, що ті росіяни, які звикли їсти хамон та устриці, тепер літають до «заборонених» країн Європи для того, щоб їсти їх там. Всі решта звично їдять картоплю.
Поки європейські політики в черговий раз висловлюють «глибоку стурбованість», Туреччина поводиться як справжній східний воїн – буде другий літак – буде друга ракета. Позиція Ердогана більш ніж рішуча.
Позиція Росії, м’яко кажучи, дивна. «Це удар в спину, ми впроваджуємо санкції ». Удар в спину – це ввести війська на територію іншої держави та заявити «Кримнаш». Удар в спину – це «зелені чоловічки» та автокаравани зі зброєю, «замаскованою» під гуманітарну допомогу. І подібних «ударів» безліч.
Збити бомбардувальник іншої країни, який порушив повітряний простір вашої країни і ніяким чином не реагує на попередження – де тут «спина?». Це ляпас. До того ж вчасно та заслужено.
Чи варто боятися Росію? Чому у свідомості світової спільноти вона все ще залишається тією страшною наддержавою, якою була Країна Рад? Чому, витрачаючи мільярди євро на розвиток та підтримку армії, Європа продовжує лише обережно поглядати на Схід, не знаючи, чого чекати? Чому російські літаки продовжують «випадково» залітати на територію об’єднаної Європи? Можливо вже час зрозуміти, що історія не повторюється? СРСР помер, і пам'ять про нього потрібна лише Росії.
На сьогоднішній день ВПС Туреччини другі по чисельності, після Ізраїлю, в Близькосхідному регіоні. Військово-морський флот Туреччини, який базується уздовж європейського побережжя, значною мірою перевищує сили Росії.
29 листопада російський літак порушив повітряний простір Ізраїлю. Знову випадковість? Важко повірити, що системи навігації російських літаків так часто підводять пілотів. Ситуацію вдалося вирішити лише завдяки міністру оборони Ізраїлю. Ми бачимо, що у спробі повернути вплив на Близькому Сході, знову зробити світ біполярним, Росія і далі продовжує свою провокаційну політику.
Завжди важко жити поряд із сусідом, який майже непередбачуваний: Ізраїль знає про це не з чуток. Але неможливо жити спокійно з тим, хто провокує тебе не киданням каміння, а польотами військової авіації, воєнними кораблями або атомними підводними човнами «що заблукали». Якщо Туреччина – не найпотужніша у економічному та військовому сенсі держава, належним чином відповідає на виклик – можливо вже на часі європейським політикам захистити себе не лише санкціями?
Немає коментарів:
Дописати коментар