Олег Вишняков - Україна і Ізраїль. Цього тижня Ізраїль відзначає День пам’яті Іцхака Рабина.

Іцхак Рабин – ізраїльський політичний та військовий діяч, борець за незалежність Ізраїлю, двічі прем’єр –міністр, лауреат Нобелівської премії миру. 20 років тому, релігійний екстреміст вбив Іцхака Рабина трьома пострілами в упор, коли прем’єр повертався з багатотисячного мітингу.

Іцхак Рабин одіозна фігура не тільки в Ізраїлі. Він багато в чому був першим: перший сабра (єврей – ізраїльтянин, який народився в своїй країні (на відміну від емігранта - репатріанта ), який став головою уряду, перший генерал, який досяг найвищої посади в державі. Саме Іцхак Рабин розпочав традицію військового лідерства в Ізраїлі. Про дії та методи правління Рабина в самому Ізраїлі ходило безліч думок, у нього були як прихильники, так і противники. Фатальний постріл зміг об'єднати всіх. Іцхак Рабин став символом боротьби ізраїльського народу за незалежність.

 Батько Іцхака був родом з України,  народився в селі Сидоровичі Іванківського району Київської області. 4 листопада в цьому селі відбудеться церемонія, на якій політичні та громадські діячі України згадають життя та діяльність великого сина Ізраїлю.

Не один раз політичні вбивства змінювали хід світової історії. Найчастіше обірвати життя великої людини набагато легше та простіше, ніж намагатися протидіяти його розуму, силі, харизмі. Авраам Лінкольн, Мартін Лютер Кінг, Джон Кеннеді, Індіра, Махатма та Раджива Ганді, Борис Нємцов ... Життя всіх цих без сумніву великих людей обірвали насильно. Обірвали зі страху й ненависті перед їх силою та генієм. У багатьох випадках такі «політичні чистки» навіть намагалися маскувати під «демократичну зміну влади» та «волевиявлення народу».

Демократія та мир не можуть будуватися на крові й смерті. Спроба закрити рота невгодному політику кулею є всього лише визнанням власного безсилля.

 Зараз Україна переживає складний період політичного становлення. В українській історії також є смерті «невгодних», які, як і у випадку з вбивством І. Рабина, залишаються нерозкритими, їх організатори не знайдені. Георгій Гонгадзе, В'ячеслав Чорновіл, Вадим Гетьман, вбивства політиків в 90-і роки, хвиля смертей за останній рік - все це ланки одного ланцюга. Мотив - зупинити процес демократичного розвитку, прогресу, повернути народ в період страху та репресій, закрити рот правді.

 Як ізраїльтяни, так і українці взяли зброю в руки, щоб відстояти рідний дім, свою землю. Чи можна такі народи залякати або зупинити? Можна вбивством лідера спробувати зруйнувати прагнення людей бути вільними та жити в нормальній, стабільній країні? Дуже сумніваюся. Хочу вірити, що рано чи пізно людство зробить висновки і вбивство, як «політичний аргумент», залишиться тільки в підручниках з історії.