28 листопада українці вшановують пам’ять жертв Голодомору та політичних репресій. Сьогодні українці згадують одну з найтрагічніших сторінок у своїй історії.

Голодомор… Ця тема найболючіша з усіх, яких торкаєшся згадуючи страшні роки радянського терору. У результаті голоду 1932-1933 років, за різними оцінками, в Україні загинуло від 3 до 7 млн осіб: щохвилини Україна втрачала 17 своїх дітей, щогодини — близько тисячі, щотижня — близько 25 тисяч. За даними слідства було встановлено, що не народилися в результаті голоду близько 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

Як потужна зброя для підкорення непокірних – голод широко застосовувався з давніх давен. Якщо нападники не могли взяти ворожі міста штурмом, то вони брали його в облогу і оборонці, знесиленні голодом, врешті здавалися на ласку переможця, або гинули. Коли у 21-му році до Льва Троцького звернулися по допомогу голодуючі селяни, той відповів: «Ви голодуєте?! Це ще не голод. Коли римський імператор Тит брав Єрусалим, матері в обложеному місті їли своїх дітей. Коли ваші матері їстимуть своїх дітей, ось тоді можете прийти і сказати: "Ми голодуємо"».

Історію своєї країни треба знати і робити висновки з її подій. У того, хто не пам’ятає свого минулого, немає майбутнього. Сьогодні ще живуть люди, які пережили ті жахливі часи. Кожне українське село у ті страшні роки мало свою книгу смерті, у якій записували тих, хто помер від голоду – вік, національність, стать.

Цього року Інститут національної пам’яті проводить заходи з ушанування жертв Голодомору, згадуючи «Людей правди» - сміливців, завдяки яким світ дізнався про Голодомор. Кожен з них міг поплатитися життям за оприлюднення дійсних фактів про смерті в Україні. Серед таких людей імена британських журналістів Ґарета Джонса та Малкольма Маґґеріджа, американського історика Джеймса Мейса, митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького, українського письменника Уласа Самчука.

Сьогодні ми маємо змогу вільно займатися спортом чи науковою діяльністю, можемо вільно висловлювати власні думки, обирати стиль одягу, читати те, що подобається, підтримувати будь-яку партію. Наші батьки могли значно менше. Батьки наших батьків не мали навіть тих можливостей, які були в їхніх дітей.

Безцінним є те, що сьогодні українці можуть вільно говорити світові про мільйони безневинно замордованих співвітчизників. Історія довела, що українці – одна із найсильніших націй світу, і я вірю в її майбутнє!