Друзі!

Друзі! Цього дня у 1915 році народився Моше Даян – ізраїльський військовий і державний діяч, міністр оборони Ізраїлю під час Шестиденної війни. Він був символом боротьби для ізраїльтян – холоднокровний, рішучий, мужній та жорсткий воїн. Та насправді він був звичайною людиною, що знала і злети, і падіння.

Моше народився 20 травня у кібуці Дганія. Його батько Шмуель Даян (Китайгородський) був вихідцем з Жашкова, що у 1908 році переїхав до Палестини. Моше був першою дитиною, яка народилася у першому ж ізраїльському кібуці. Через кілька років після народження хлопця батько заснував нове поселення – Нахалал. Дитинство Моше було важким, тоді переселенці жили бідно, умови життя були важкими. Поки батько займався розбудовою руху мошавів (сільських поселень, де кожна сім’я мала власний дім і земельну ділянку), мати важко працювала на фермі та виховувала трьох дітей – Моше, Зохара та їхню сестру Авіву.

По закінченню початкової школи Моше перейшов до сільськогосподарської. Там познайомився із майбутньою дружиною – однокласницею Рут Шварц. Але одружитися із коханою просто так не вийшло, вона попросила виконати важливе завдання. Моше мав спершу одружитися на її подрузі, аби та, за допомогою фіктивного шлюбу, могла залишитися у Палестині. Він так і зробив, а через рік – розлучився та взяв шлюб з Рут. Батьки дівчини подарували їм можливість пожити за кордоном, навіть влаштували Моше до Лондонської академії, аби він вчився. Та чоловік не витримав, аж надто тягнуло додому. І молоде подружжя повернулося.

Ще підлітком Моше вступив до Хагани – єврейської партизанської організації, про яку я вам розповідав раніше. У жовтні 1939 року його та ще 43 члена організації заарештувала британська влада за незаконне володіння зброєю і до лютого 1941 він утримувався у в'язниці міста Акко.

Після визволення Даян був призначений командиром роти щойно організованого озброєного угруповання «Пальмах» (ударні загони «Хагани»). Під час бойових дій проти французьких вішистів (союзників Німеччини) він був поранений. Даян шукав вогньову точку за допомогою бінокля, коли почався страшний обстріл. Ворожа куля втрапила просто в ліве око. Він втратив його. Так на обличчі Даяна з’явилася легендарна чорна пов’язка, яка довершила його образ безстрашного бійця.



Після отриманої травми Даян на певний час повернувся додому. Але у 1947 знову став до лав Хагани через загрозу арабо-ізраїльської війни. Коли вона розпочалась у травні 1948 Моше відзначився під час обороні Дганії, де вдалося зупинити просування сирійців. Героїзм командира не залишився непоміченим і Даяна викликав до себе тодішній прем’єр-міністр Давид Бен-Гуріон. Він високо оцінив старання чоловіка, який своїм прикладом надихав військових на боротьбу. Вже у серпні Даян був призначений командувачем Єрусалимським фронтом.

Саме Моше Даян вів перемовини з королем Йорданії Абдаллою, вони намагалися розробити мирний план для обох країн, поки Абдуллу не застрелив мусульманський фанатик на порозі мечеті у Єрусалимі.

У 1953, коли Давид Бен-Гуріон йшов з посади прем’єра, він призначив Моше Даяна начальником Генштабу Армії Оборони Ізраїлю. З самої першої зустрічі політика захоплював розум та віра у свою справу цього військового. І він не прогадав – із приходом Даяна до Генштабу, бойовий дух особового складу зміцнів. На цій посаді Моше зіграв ключову роль у плануванні операції «Кадеш», що завершилася блискучим успіхом.

У 1959 році Моше Даяна обрали депутатом Кнесету. Пізніше Давид Бен-Гуріон призначив його Міністром сільського господарства, але ця посада не була дійсно «його місцем». Потім його зробили Міністром фінансів. Але він подав у відставку, бо розумів, що прагне іншого.

Не дивно, що Моше Даян став архітектором Шестиденної війни. Коли з’явилися перші звістки про загрозу, Даяну дозволили ознайомитись з планами генштабу та відвідати декілька військових частин. Одна його поява викликала у бійців ентузіазм – вони пам’ятали його, вірили йому. Громадськість теж покладала свою підтримку та сподівання лише на Даяна. Тому влада була змушена змінити Міністра оборони. Як виявилося – за чотири дні до війни.

А далі – війна, яка увійшла у світову історію своєю блискавичністю та швидким результатом.

Та за кілька років репутація нездоланного бійця похитнулася. Виною тому Війна Судного дня, яка трапилась зненацька, що було великим прорахунком Даяна. А внаслідок цього – людські втрати.

У 1978 році він знову став міністром – цього разу закордонних справ.

З першою дружиною Рут Моше прожив 36 років. У шлюбі народилося троє дітей – Уді, Яель та Асі. Від дружини Даян пішов до іншої жінки – Рахель, їхній роман тривав до розлучення 13 років.

Моше Даян був дуже цікавою особистістю. Закритою людиною, яка стрімко йшла до мети і не зважала на критику. Будь-яку, окрім тої, що зачіпала військові питання. Він помер від раку у 66 років – 16 жовтня 1981 року.

Наостанок хочу поділитися з вами його цитатою. «Ми не можемо припинити вбивства робітників на апельсинових плантаціях і цілих родин в їхніх власних ліжках. Але можемо зробити так, щоб за нашу кров платилася велика ціна, така велика, щоб її стало невигідно платити».