Друзі!

Друзі! 168 років тому у цей день народився Панас Якович Руденко, відомий нам з вами як Панас Мирний – відомий український письменник, драматург і громадський діяч.

Панас Якович народився 13 травня 1849 у Миргороді, в родині бухгалтера повітового казначейства. Він був спокійною та замкнутою дитиною, попри те, що мав трьох братів і сестру. Жила родина бідно – батько отримував мізерну зарплатню, мати була безграмотною і не працювала, поралася на городі.

Аби допомогти родині, Панас рано почав працювати – у 14 років. До цього він трохи повчився в училищах, достатньо, аби отримати роботу писаря у суді, а згодом – помічника бухгалтера. Сірі будні, рутинна робота та простенький відпочинок за картами та пляшкою алкоголю після роботи з колегами – аж ніяк не тішили Панаса. Він хотів проводити час за книгами на самоті. Тому щодня йшов на роботу із важким серцем. Але до самої роботи ставився по-іншому: робив її скрупульозно, за що отримав безліч нагород і навіть став статським радником. У 1871 році Панас Руденко став чиновником у полтавській казенній палаті, цій роботі він віддав аж 40 років свого життя.

Нова робота змусила його переїхати – тепер Панас жив у Полтаві. Наряду з роботою, яка не викликала захоплення, Панас Руденко знайшов для себе улюблену справу – писати. Прикладом для нього був старший брат Іван, що вже з початку 1860-х публікував свої фольклорні матеріали в «Полтавских губернских ведомостях», друкувався в «Основі», а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі «Правда» з критичними статтями.

Перші твори під псевдонімом «Панас Мирний» – вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав» вийшли друком у львівському журналі «Правда» у 1872 році. Друкувати твори у Російській імперії він не міг – цензура тоді переслідувала україномовні твори. Тому Панас Мирний друкувався за кордоном і невеликими накладами у Наддніпрянській Україні.

У 1875 році у співавторстві із братом, Панас Мирний закінчив роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Вони навіть подали його до цензури, аби видати в Україні, але Емським указом 1876 року видавництво подібних україномовних творів було заборонено. Тому роман вперше побачив світ у 1880 році в Женеві.

Видання творів Мирного на Наддніпрянщині підтримував Михайло Старицький, який випускав альманах «Рада», саме там були опубліковані перші дві частини роману «Повія» та деякі оповідання.

Панас Мирний дотримувався революційних поглядів ще з юності – він був пов’язаний з визвольним рухом, брав участь у революційному гуртку «Унія», під час обшуку в нього знайшли заборонені політичні видання. Коли у 1914 році було заборонено вшанування пам'яті Шевченка, письменник висловив свій глибокий протест і обурення діями російської влади. Таким чином вже за рік він потрапив до списків розшуку як «політично підозріла особа».

Одружився письменник аж у 40 років – побрався із молодою вчителькою музики Полтавського інституту шляхетних дівиць Олександрою Михайлівною Шейдеман.

Він жив подвійним життям – вдень чиновник, вночі – проукраїнський письменник. В одному з листів Панас Мирний писав: «Що стосується питання про розкриття мого літературного псевдоніма, то дуже б Вас просив цього не робити. Хоча багато моїх знайомих знають, хто такий «Панас Мирний», але я за життя свого не хотів би рекламувати свого прізвища, серйозно вважаючи себе негідним тих прославлянь, які створилися навколо імені Мирного. Нехай коли я помру (а жити мені, ймовірно, залишилося вже недовго), люди дізнаються, хто я і що доброго зробив для своєї батьківщини, якщо тільки дійсно зробив щось добре».

«Не хочу тієї слави, їй Богу, не хочу. Вся моя слава - Україна, - записав він у молодості в щоденнику. - Якби я їй добра хоч на макове зернятко зробив, то б мені і була слава». Такою була позиція цього визначного українського письменника. Панас Мирний помер у Полтаві 28 січня 1920 року. Але слова, якими він правдиво описував Україну та українців, залишаються актуальними і нині.