Ну що ж, в новітній історії України з‘явився черговий в‘язень сумління. За фарсом російської судової системи слідкував увесь світ, і представники жодної цивілізованої країни не визнають його.
Пізніше президент Порошенко запропонував обміняти Надію на російських ГРУшників, затриманих на Донбасі минулого року. Безумовно, це гідний крок. Свого часу відомого дисидента Натана Щаранського, якого також було ув‘язнено до російської в‘язниці за підробленими звинуваченнями, обміняли на п‘ятьох шпигунів. За словами президента, Володимир Путін під час переговорів у Нормандському форматі обіцяв повернути Савченко до України після винесення вироку.
Не дивлячись на спротив всієї світової спільноти, Росія продовжує утримувати на своїй території українських громадян. Але крім Надії Савченко та Олега Сєнцова, про яких знає весь світ, не можна забувати і про тих, хто потерпає не менше за своїх земляків: я хочу, щоб ми не забували і їхні імена, бо тільки від нас залежить їхня доля.
Отже, серед незаконно ув‘язнених в Росії: Олександр Кольченко, Олексій Чирній, Геннадій Афанасьєв, Юрій Яценко, Богдан Яричевський, Миокла Карпюк, Станіслав Клих, Сергій Литвинов, Валентин Вигівський, Юрій Солошенко, Олександр Костенко, заарештовані в Криму Ахмет Чийгоз, Алі Асанов, Мустафа Дегерменджі, Юрій Ільченко, Руслан Зайтуллаєв, Нурі Прімов, Рустам Вайтов, Ферат Сайфуллаєв,
Звичайно, Надія Савченко стала символом боротьби за права людини, уособленням незламності людського духу. Але чи насправді українські політики роблять усе можливе, щоб захистити та звільнити громадян власної країни? Те, що ми бачимо зараз – більше схоже на політичну демагогію, спрямовану на те , щоб збільшити свій рейтинг перед виборами.
В цьому сенсі Ізраїль – один із яскравих прикладів. До визволення своїх громадян миттєво залучаються всі можливі канали впливу, міжнародна єврейська спільнота в той же час стає на захист. Так само і на можливі загрози життю своїх громадян єврейська держава реагує миттєво: переговори з терористами не ведуться, а правоохоронні органи переслідують нападників до повного знищення. Два найяскравіші приклади такого ставлення до «своїх»: ізраїльський Моссад протягом 20 років переслідував організаторів теракту на Олімпіаді в Мюнхені до їх повного знищення. 2006 року ізраїльська держава обміняла капрала своєї армії Гілада Шаліта на 1027 ув‘язнених палестинців.
Два приклади, які доводять, що кожне життя громадянина власної країни варте сотень і тисяч життів інших людей. Я вважаю, що і в цьому також варто наслідувати Ізраїль.
