Друзі!

Друзі, цього дня у 1929 році помер видатний український громадський діяч, благодійник, меценат, видавець щоденної української газети «Рада» Євген Чикаленко. Він був людиною, для якої Україна стояла на першому місці, мріяв про українське національне відродження і робив усе, що було в його силах, аби країна процвітала.

Євген Чикаленко народився 21 грудня 1861 року у селі Перешори на Херсонщині. Його батько Харлампій був поміщиком, а у родині крім Євгена було ще двоє дітей – брат Іван і сестра Галина. Після того, як батьки розійшлися, усі діти залишилися з чоловіком. Харлампій помер, коли Євгенові було всього 10 років. Дітей виховував дядько. Навчався хлопець у Єлисаветградській реальній школі, разом з такими знаковими особистостями, як Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий та Олександр Тарковський. Після закінчення навчання у 1881 році поїхав у Київ, але там йому не вдалося стати студентом через формальні причини. Позаяк у цей час Чикаленко познайомився з професором історії Володимиром Антоновичем, композитором Миколою Лисенком, бібліографом Михайлом Комаровим та іншими. Разом вони брали участь у роботі «Словарної комісії», діяльність якої згодом переросла у відомий «Словар української мови» за редакцією Бориса Грінченка.

Пізніше Євген Чикаленко вступив на природничий факультет ­Харківського університету. Там познайомився із майбутньою дружиною – Марією Садиковою. Дядько-опікун Євгена був проти їхнього шлюбу, бо мав для хлопця наречену із більшим приданим. Але їхнє кохання було сильнішим за гроші, тому врешті дядькові довелося змиритися. Під час навчання вступив до «Громади». За участь у громадській діяльності Чикаленка засудили на п'ять років перебування під наглядом поліції у Перешорах. Там Євген займався господарством, впровадив найсучасніші аграрні новації. Після цього захотів навчити селян нових знань у сфері сільського господарства.

У 1884 році Чикаленко з родиною переїхав до Одеси. Там він активно включився у громадську діяльність. Він був відомим меценатом, дав гроші на видання «Русско-українського словаря» Уманця-Комарова, виділив нагороду за найкраще написану історію України та сплачував гонорари за українські твори письменства, друковані в «Киевской Старине», був головним фундатором «Академічного Дому» у Львові, заохочував наддніпрянську молодь їхати на студії до Львова...

1897 року в Одесі вийшла перша книжка Чикаленка «Розмова про сільське господарство. Чорний пар, плодозміни і сіяна трава», яка мала величезний успіх у селянства. Усього автор написав 6 книжок.

Євген Чикаленко – це людина, яка захоплювалася українським національним рухом «не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені», як він сам і казав. І він дійсно робив так багато, як міг. Коли Михайло Грушевський закликав жертвувати гроші на будівництво Академічного дому у Львові, Євген Чикаленко виділив 25 тисяч рублів з умовою надання там кімнат насамперед студентам з Наддніпрянської України. За це вдячні студенти 8 грудня 1930 року відкрили на стіні закладу пам'ятну дошку з написом: «На вічну пам'ять великого громадянина Євгена Чикаленка, засновника цього Дому. — Українське студентство. 7.ХІІ.1930.»

У 1905 році Євген Чикаленко вирішив ­видавати першу на Наддніпрянщині щоденну українську ­газету. Спершу вона називалася «Громадська думка», а потім – «Рада». Він витрачав на видання шалені кошти, коли жодного прибутку – не було. Але Євген Чикаленко був упевнений, що українці повинні мати своє щоденне видання. Для того, щоб фінансувати газету, довелось продати частину землі у Перешорах. Часопис виходив до початку Першої світової війни.

Восени 1914 року через загрозу арешту Чикаленко виїхав до Фінляндії. Повернувся до Києва у 1917, йому навіть пропонували очолити Центральну Раду – але він відмовився через стан здоров’я. У 1919 Євген переїхав у Галичину, а звідти був інтернований поляками. З 1920 року перебував у Австрії, а 1925 року переїхав до Чехословаччини, де працював Головою Термінологічної комісії при Українській господарській академії у Подєбрадах. В еміграції жив у великій бідності. Українська нью-йоркська газета "Свобода" навіть оголошувала збір коштів на його лікування. Помер 1929 року у Чехії, заповівши розвіяти його прах у рідному селі Перешори.

«Хоч український народ багато втратив від того, що загубив свою стародавню назву і безліч його талановитих синів збагачували скарбниці сусідів, а все-таки наближали час, коли український народ таки займе рівне становище поряд з іншими культурними націями світу вже під своєю новою назвою «українців» - писав Євген Чикаленко. Вічна пам’ять цьому чоловіку, який вірив та любив Україну понад усе.