Друзі!

Друзі! Цього дня у 1911 році народився Петро Вескляров – відомий всім українцям Дід Панас, який понад два десятиліття розповідав дітлахам з радіо та телеприймачів вечірню казку.

Петро Вескляров народився у місті Тальне, що на Черкащині.

Разом з батьками він жив у комуні в Здобутку, що на околиці мiста. Справжнє прізвище Петра Юхимовича – Вескляр, утім з якихось причин він його приховував. Можливо, через єврейське коріння, за іншою версією – бо втік з полону. З юнацтва Петра цікавив театр, він відвідував місцевий драмгурток.

На велику сцену вперше Вескляров потрапив у 1932 – його помітили артисти з Черкаського театру, які приїжджали до Тального. Вони і запросили його стати актором.

Після початку війни Петра Юхимовича відправили у військовий театр Південно-Західного фронту. Одного разу Вескляров з іншими потрапив у оточення, але йому вдалося утекти. Він переїхав до Києва, де влаштувався на роботу на залізницю, а згодом організував там театральний гурток. Після закінчення війни актор переїхав до Луцька, влаштувався у Волинський український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, де працював понад десятиліття. Там він зіграв чимало гарних ролей - Миколу Задорожнього з «Украденого щастя», Командора з «Камінного господаря» та інші.

Саме під час роботи у театрі Петро Юхимович знайшов свою другу половину. Секретаркою у театрі працювала чарівна дівчина Галина, яка полонила серце актора. Вони побралися і у пари народився син Борис.

Пізніше Петра Юхимовича почали запрошувати грати ролі у кіно. Аби приділяти зйомкам більше часу, родина переїхала до Києва. Найчастіше актор грав ролі другого плану, але вони запам’ятовувалися завдяки його майстерності та харизмі. Зокрема, це були стрічки «Олекса Довбуш», «Лісова пісня», «Вій» та багато інших. Знаменитим поза межами України Вескляров не став, бо не знав і не хотів вчити російську мову.

В 50-тих на українському радіо працював актор, який називав себе Дід Панас. Петро Юхимович одного разу підмінив його, бо чоловік був уже в літах і погано себе почував. А врешті і взагалі замінив. Діти обожнювали слухати казки Діда Панаса, який дитячі україномовні твори частіше за все писав сам.


З появою телебачення програму з казками вирішили перенести на блакитні екрани. На роль Діда Панаса претендувало дві сотні осіб, але переміг все одно Петро Вескляров. Так він і став головним дитячим героєм. Традиційно Петро Юхимович на зйомки вдягав вишиванку. За що, в купі з мовою, йому часто закидали націоналізм. У сімдесяті роки навіть було кілька спроб закрити програму або замінити Діда Панаса кимось іншим. Важливу роль зіграли обурені глядачі – вони писали тисячі листів у редакцію з вимогами повернути Петра Весклярова.


Утім програму все ж закрили у 1988 році. Петро Юхимович вийшов на пенсію, жив скромно: в однокімнатній квартирі разом із дружиною. Помер найвідоміший телевізійний дідусь 5 січня 1994 року.

«Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка. Це я, дід Панас...» - цю легендарну фразу знають навіть ті, хто не бачив жодної програми «На добраніч, діти». Мені здається образ Діда Панаса так само вічний, як і цінності, які сповідував Петро Вескляров – любов до Батьківщини, возвеличення традицій. Давайте частіше згадувати таких людей.