Друзі!

Друзі! Цього дня у 1874 році народився Іван Семанюк – український письменник та адвокат, більш відомий під псевдонімом Марко Черемшина.

Іван Семанюк народився у селі Кобаки на Івано-Франківщині 13 червня 1874 року у звичайній селянській родині. Батько й мати важко працювали, тому хлопця фактично ростили дідусь та бабуся. Саме вони передали онукові атмосферу, в якій має зростати кожна дитина: сповнену традицій, національних пісень та легенд.

Батько Івана був дуже порядною і чемною людиною, пишався знайомством із письменником Юрієм Федковичем, розділяв його погляди стосовно українського національного відродження. Юрій Семанюк навчив сина любити книжки, а по закінченню школи у 1889 році – підготував до вступу у Коломийську гімназію.

У гімназії Іванові було нелегко – з нього часто насміхалися через походження. До всього, лекції велися польською мовою, яку хлопець не знав. Але він був не з тих, хто здається. Попри все він став одним з найкращих учнів.

Під час навчання юнак зацікавився життям у Галичині і на Буковині, передплачував майже всі тодішні часописи. Він сам починає писати – першим став твір-драма «Несамовиті», який молодий письменник відправив на конкурс, оголошений львівським журналом "Зоря". Критики оцінили його позитивно, але в підсумку «Несамовитих» не надрукували. Та вже через рік під псевдонімом Марко Черемшина (за однією з версій, на честь річки Черемош), Іван надіслав своє оповідання «Керманич» у газету «Буковина». І його таки надрукували у 1896. Цього ж року Іван закінчив гімназію і вирішив вступити на медичний факультет Віденьского університету. Але грошей йому не вистачило, тому записатися довелось на найдешевший тоді факультет – юридичний.

У віденському помешканні письменника збирались свідомі українці. Обговорювали різні теми – від літератури до політики. Семанюк продовжував займатися літературною діяльністю, писав рецензії на книги, робив переклади відомих світових творів. Писав казки, які друкував у журналі «Дзвінок».

Навчання хлопець закінчив у 1901, а після отримання диплому влаштувався помічником адвоката у гуцульському містечку Делятин, там він і пізнав усі радощі та проблеми гуцульського життя, присвятив їм значну частину своїх творів. У 1912 Іван Семанюк переїхав до Снятина, де відкрив власну адвокатську контору. Там само познайомився з майбутньою дружиною – Наталею Карп’юк. У 1914 вони взяли шлюб.

Саме канцелярія Черемшини стала центром громадсько-просвітницького життя на Снятинщині. Утім під час Першої світової війни подружжю довелося переїхати з міста до рідного села письменника Кобаки. У цій атмосфері Черемшина написав твори «Поменник», «Щоденник», та новели, які увійшли до відомої збірки «Село вигибає».

Крім Першої світової війни, Черемшина побачив на власні очі іншу трагедію – поразку української революції, після якої західноукраїнські землі опинилися під владою польської шляхти. Він продовжував вірити у те, що ідея національного відродження України має ось-ось розквітнути. Часто закликав молодь згуртуватися в один народ, проводив просвітницьку роботу.

Життя письменника обірвалось раптово – 25 квітня 1927 року пішов навідати могилу батька, вийшов з кладовища та помер просто біля брами. Іванові Семанюку було всього 52 роки.

Друзі! Думаю, ви розумієте, що ідеї українського національного відродження – не нові, їх сповідували десятиліття тому. Але головне – втілювати та продовжувати справу таких людей, як Іван Семанюк та знати, що міцну націю ніхто не подолає.