Друзі!

Друзі! Цього дня у 1941 році народився видатний український актор Іван Миколайчук. 34 ролі у кіно, 9 сценаріїв, дві режисерські роботи. Його називали символом українського кінематографу, душею українського кіно, а він усім серцем любив свою справу. Сергій Параджанов казав про Миколайчука: «Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко». Ця особистість величезного масштабу могла б сьогодні святкувати своє 76-річчя. Але на жаль, генія українського кіно вже немає серед нас.

Іван Миколайчук народився у селі Чортория 15 червня 1941 року. Його батьки були звичайними селянами, мали аж 13 дітей. Тяга до мистецтва з’явилася у хлопця з дитинства – з 12 років він грав у сільському самодіяльному театрі. Потім – вступив у Чернівецьке музичне училище, закінчив театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі імені О. Кобилянської. В останньому майбутня зірка кінематографу зустріла свою другу половину – Марію Карп’юк. Історія їхнього знайомства вельми кумедна – дівчина мала грати жабку, а хлопець – квакати за неї з-за лаштунків. Але кумедна на перший погляд історія переросла у величезне кохання.

У 1963 році Миколайчук поїхав вчитися у Київ – став студентом Київського інституту театрального мистецтва імені Карпенко-Карого. Перший кінодебют припав саме на студентські роки, коли хлопця запросив знятися у своїй курсовій роботі «Двоє» Леонід Осика.

Навчаючись на другому курсі, Миколайчук почав зніматися одразу у двох фільмах, які зробили його не просто відомим, а справжнім улюбленцем телеглядачів. Перша стрічка – «Сон», де актор зіграв роль Тараса Шевченка. Він не лише популяризував образ поета, він подав його, пропустивши через себе, зумів передати величезну любов Кобзаря до України. Друга гучна роль – Івана Палійчука у «Тінях забутих предків». Цей фільм і досі візитівка українського кіно для всього світу. Свого часу він отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях і увійшов до Книги рекордів Гіннеса. Те, що зробив Миколайчук на екрані – було неймовірним. Його образ протягом багатьох років надихав українських художників, письменників, акторів і співаків повертатися до власного коріння. Це було надзвичайно важливо, враховуючи, у які часи доводилось жити. Одним з доказів реальності цього впливу є й інцидент, що стався на прем’єрі фільму в Києві, коли група творчої інтелігенції, серед якої був Василь Стус, піднялася зі своїх місць на знак протесту проти утисків проукраїнськи налаштованих інтелігентів.

Іван Миколайчук подарував нам безліч прекрасних ролей. Думаю, кожен з вас має свою улюблену картину і немає сенсу перераховувати всі.

У 1970-х для усієї творчої еліти та для Івана Миколайчука зокрема почалися важкі часи. Сергія Параджанова заарештували, а Миколайчуку почали закидати «націоналізм». Інцидент закінчився доносом у Київ, де відомого актора кваліфікували як «людину ворожої ідеології». Після виходу фільму «Білий птах з чорною ознакою» допити актора взагалі почали проходити регулярно.

Поступово актора витіснили з екранів. Впродовж 5 років, за вказівками тодішньої влади, його прізвище викреслювали з більшості знімальних груп, хоча самі режисери хотіли бачити актора у своїх фільмах.

Лише 1979 року, завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ Володимира Івашка, вдалося отримати дозвіл на зйомки легендарного фільму "Вавилон ХХ". Звісно, фільм піддався жорсткій цензурі. Дружина актора пізніше розповідала – саме відсторонення від роботи та цензура «Вавілону» стали причиною серйозних переживань, які потім призвели до захворювання Миколайчука на рак.

Миколайчук знявся ще в кількох фільмах, готував сценарій до кінострічки «Небилиці про Івана», але задовго чекав дозвіл на його зйомку. У 1986 році коли фільм врешті можна було знімати, актор вже не міг цього зробити. Іван Миколайчук помер 3 серпня 1987 року у Києві.

Друзі! Іван Миколайчук – не просто актор. Своїм талантом він показував українцям, хто вони є насправді. Не той образ, який був популярним у радянські часи – українця, який мислить приземленими категоріями, піклується лише про власну ситість та добробут. Він зламав цей стереотип та показав усім справжню українську душу – глибоку, готову піти на подвиг заради своєї нації. Вічна подяка та пам’ять.