Друзі!

75 років тому з Харкова до Кьольна вирушив ешелон з остарбайтерами – «східними робітниками». Так у Німеччині називали тих робітників, яких гітлерівці вивозили зі східних окупованих територій на примусові роботи.

Першими остарбайтерами стали мешканці Закарпаття та Галичини ще у 1939 році. Та масовості явище набрало починаючи з 1942 року. Загалом впродовж Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини вивезли 2,2 млн українців.

Спершу нацисти виношували план «Ост», що передбачав винищення мільйонів мешканців окупованих територій. Згодом, через брак трудових ресурсів, аби підтримати економку керівництво Третього Рейху вирішило скористатися «рабською» силою.

Пропозицію працювати у Німеччині окупанти подавали українцям як цукерку у золотій обгортці. Добровольцям-робітникам обіцяли гідну заробітну плату, постійне харчування та гарні умови проживання. Понад це – родинам тих, хто працюватиме на Рейх, обіцяли догляд та допомогу. Тисячі людей вирішили поїхати та спробувати кращої долі. Та не так сталося, як гадалося.

За солодкими обіцянками ховалася гірка правда. Добровольчий характер наборів, відбори працівників за професіями, швидко змінилися насильницьким підходом та справжніми «облавами» за працівниками. Німеччині не вистачало добровольців, тим паче – вони гарно виконували свої обов’язки. Людей почали вивозити без їхньої згоди, змушували працювати на приватних підприємствах. Жили працівники у таборах під суворим наглядом, усі були змушені носити синю нашивку з написом «ОST» («Схід»). Вона робила з них людей без прав, без положення, яких можна було принижувати та використовувати. Заробляли українці мало – 30% зарплатні працівника-німця, а левову частку грошей необхідно було віддати за «таборове» житло та таку-сяку їжу.

Втекти було неможливо. Одна лише спроба – і людину вбивали чи направляли до концтабору.

В 1946 році у Нюрнберзі Міжнародний воєнний трибунал визнав цю примусову працю злочином проти людяності та порушенням норм міжнародного права. У 1994 році німці вирішили заплатити тим, хто постраждав. Станом на 1 вересня 1999 р. гуманітарні виплати в Україні отримали понад 600 тисяч осіб, а сума виплат сягнула майже 400 тисяч марок.

Тисячі життів було зруйновано, родин – загублено. Ми всі маємо пам’ятати про це.