Друзі!

Саме у цей день 25 років тому Президія Верховної Ради України затвердила музичну редакцію Державного гімну України.

«Ще не вмерла України ні слава, ні воля,
Ще нам, браття-українці, усміхнеться доля!»

Якими великими та пророчими виявилися ці слова, та якою особливою та неповторною є музика! Усе тому, що історія створення цієї композиції – особлива.

Створювати гімн почали у далекому 1862 році. За легендами, одного вечора український поет та фольклорист Павло Чубинський був на посиденьках з сербськими студентами. Ті заспівали пісню, у якій були слова «срце бије и крв лије за своју слободу».

Чубинського настільки вразив цей рядок, що він вийшов у іншу кімнату і за короткий час повернувся уже з готовим текстом «Ще не вмерла Україна». Деякі науковці вважають, що на нього також вплинули мотиви мазурки «Jeszcze Polska nie zgineła…», що згодом стала польським гімном.

Поетичний текст уперше опублікував львівський журнал «Мета» у 1863 році. Там його й побачив майбутній автор музики – священник Михайло Вербицький. Він був відомим композитором і вклав усю свою майстерність у твір. Тому він і вийшов таким неповторним. Увібрав у себе не лише сильні слова, а й глибоку, сповнену духовності музику. Український гімн має навіть певне літургійне забарвлення.

У 1939 році пісню почали використовувати як гімн Карпатської України. Натомість у Радянському Союзі вирішили, що «Ще не вмерла Україна» - аж надто небезпечна пісня, що може викликати сепаратистські настрої, тому її проігнорували.

Я вважаю, що ця чудова композиція Чубинського та Вербицького – перлина, якою ми з вами маємо пишатися. Її мелодія торкається самої душі, а слова – пророчі.

«Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!»