Друзі!

У цей день 137 років тому народився відомий балетмейстер та «чарівник танцю» Василь Костів, більш відомий під псевдонімом Верховинець.

Він народився у селі Старий Мізунь, в родині селянина-бідняка. Ходив у звичайну місцеву школу, та вже у 12 років переїхав до Львова. Там навчався у бурсі при Ставропігійському інституті. Згодом вступив до Самбірської вчительської семінарії, по закінченню якої викладав у сільських школах.

Здавалося б, на Василя Костіва очікує таке звичайне життя. Та все склалося інакше. Його любов до театру змінила все. Кілька років він виступав як актор та співак у театрі “Руська бесіда”, коли раптом під час гастролей його помітив Микола Садовський, про якого я вам уже розповідав. І запросив Василя приєднатися до їхньої трупи. “ На літо до мене приїхав молодий ще тоді актор Костів, що пізніше грав під прізвищем Верховинця. Цей молодий, але дуже музикальний хлопець дав мені ідею перекласти оперу “Галька” і “Сільська честь”.

У театрі Садовського Василь Верховинець був і актором, і хормейстром, і диригентом, і навіть хореографом. Софія Тобілевич писала про нього: “ Танцювальною групою в трупі відав молодий, дуже здібний хлопець з Галичини. На жаль, пам’ять не зберегла його прізвища. А слід би пам’ятати, бо він хоч і молодий, а був дуже талановитою людиною і знався не тільки на хореографії, а й на співах та музиці. У ті часи, коли в театрі готувались опери до постановки, цей молодий митець був Садовському у великій пригоді”.

Пізніше він змінював театри, був диригентом, керував хором, та найбільше запам’ятався як перший теоретик українського народного танцю. Він був співпостановником першого українського балету “Пан Каньовський”. Пізніше, разом з дружиною Євдокією Долею організував єдиний у країні жіночий вокально-хореографічний ансамбль під назвою “Жінхоранс”.

Він захоплювався народним танцем, вивчав його усе життя. Присвятив йому цілий підручник - “Теорія українського народнього танка”.

Нажаль, життя Василя Верховинця закінчилося трагічно. Кілька разів його заарештовували, намагалися інкримінувати приналежність до “Спілки визволення України”, та не змогли сфабрикувати потрібні докази. Коли його затримали втретє, вже насильно змусили визнати себе винним у тому, що у 1919 р. в Полтаві він організовував повстанський виступ проти Радянської влади. Василя Верховинця звинувачували у шпигунській діяльності на користь Польщі. Фінал цієї справи був заздалегідь відомий. Василя Верховинця засудили до розстрілу, вирок виконали 11 квітня 1938 року. Ну і, звісно, посмертно реабілітували.

Ось така вона, доля “чародія українського танцю”. Нам з вами усім слід знати, звідки пішли ті речі, які зараз є звичними. Хто віддав свої життя для того, аби ми могли дивитися чудові хореографічні постановки українського танцю будь-коли.