Друзі!

Сьогодні я хотів би разом з вами поговорити про Януарія Бортника. Можливо не всі ви знаєте, але цього чудового українського театрального режисера та актора розстріляли у тюрмі НКВС у Києві саме 16 січня 1938 року. Хочу розповісти вам, якою була доля цього талановитого чоловіка.

Він народився у звичайній селянській родині на хуторі Під Лісом біля села Озерна, що на Тернопільщині. Згодом сім’я переїхала до Тернополя, Януарій вступив в Українську гімназію. Хлопця зачаровував театр та музика. Він намагався щоразу ходити на вистави Львівського театру товариства «Руська Бесіда», мав навіть улюблених акторів.

Саме це захоплення повністю змінило його життя. Коли до міста приїхав Лесь Курбас, надзвичайний режисер, про якого я розповідав вам раніше, Януарій вирішив кинути навчання і вступив до його новоствореного театру. У хлопця була погана дикція, та це не стало перепоною – він сумлінно тренувався, співав у хорі та навіть танцював у масових сценах балету. На афішах його участь позначали псевдонімом «Н. Загребельний».

За своїм вчителем Лесем Курбасом Януарій Бортник перебрався до Києва. Його акторська майстерність була настільки високою, що йому запропонували очолити білоцерківську театральну студію, що згодом увійшла в творче об'єднання «Березіль». Мистецтвознавці відзначали, що Бортнику найкраще вдавалося ставити комедії, причому у вистави він завжди вносив щось своє. Таким чином вони ставали неповторними.

Усі побачили, що Бортник – майстер своєї справи. Тому вже скоро він очолив новий театр малих форм у Харкові, що називався «Веселий пролетар». Він змінив ще кілька театрів у Харкові. Переїжджав працювати до Дніпропетровська.

Усюди його музичні комедії сприймали надзвичайно тепло. Поки влада СРСР вважала, що оперета – це щось надзвичайно несерйозне, театральні знавці могли використовувати її для того, аби спілкуватися з людьми через мистецтво. Януарій Бортник був одним з найкращих у цьому.

На жаль, Януарій Дем'янович не встиг реалізувати свій талант повністю. Коли йому було усього 40 років, Бортника заарештували за націоналізм. За рік його розстріляли. Важка доля чекала і на дружину режисера, акторку Ганну Бабіївну. Одразу після вбивства чоловіка її викрали представники НКВС та відправили у ГУЛАГ. Повернутися вона змогла лише за 5 років, та повернутися у театр їй не вдалося.

Вічна пам’ять.