Друзі!

У цей день у 1978 році український дисидент Олекса Гірник вчинив акт самоспалення. Йому було 66 років. Він спалив себе за Україну на символічному місці - біля могили Тараса Шевченка в Каневі, на знак протесту проти русифікації.

Олекса Гірник народився 28 березня 1912 року у прикарпатському місті Богородчани. Його дід та батько були просвітянами, мати - простою селянкою.

Олекса вчився у польській школі, а згодом у Станіславській українській гімназії. Батьки хотіли, аби він продовжив навчання у духовній семінарії, та Гірник пішов іншим шляхом. Він вступив до «Пласту», «Просвіти», інших молодіжних націоналістичних організацій. Хотів учитися на філософа у Львівському університеті, але його призвали до польської армії. Там він розмовляв тільки українською, читав «Кобзаря». За висловлювання проти польської влади і заклики до незалежності України його засудили до п'яти років в'язниці. Покарання він відбув у концтаборі в Березі Картузькій, у таборах Львова, Кракова, Тарнова. Через два роки, під час німецького вторгнення до Польщі, Олекса втік із в'язниці.

Та довго на волі він не прожив. Через свій правдолюбний характер заступився за поляків, яких працівники НКВД відправляли товарними вагонами на висилку. Його знову засудили – тепер «За зраду Батьківщини» на 8 років концтаборів. Цього разу Гірника відправили у Норильськ та Магадан.

Він повернувся із заслання та одружився з дівчиною на ім’я Кароліна. У них народилося двоє синів: Маркіян та Євген. Жила родина у Калуші, Олекса працював інженером на цегельному заводі. Він дуже переймався долею України, її культури та мови. Таємно готував листівки проти русифікації.

Того дня він ввів родину в оману. Сказав, що їде у Львів, а сам вирушив до Києва, а звідти – до Канева. Заздалегідь підготував сумку з двома каністрами бензину. Обрав місце – на північному схилі Чернечої Гори. Спершу розкидав там ті самі листівки. Близько 3-ої години ночі облився бензином та підпалив себе. «Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець», - писав Олекса Гірник.

Його мертве тіло знайшли вранці. Міліція забрала листівки, намагалася запевнити родину, що Олекса загинув в автомобільній аварії. Та вони відчували, що правда інша, бо у будинку почалися обшуки. Згодом лікар швидкої допомоги з Канева розповів дружині Кароліні усю правду.

Попри заборони, щороку 21 січня невідомі клали червону калину на місце смерті Олекси Гірника. Так люди підтримували його протест проти знищення України комуно-московськими окупантами. Роки минули, та й зараз цей вчинок Олекси – вияв надзвичайного патріотизму та самовідданості на тлі розпачу. Такі люди надихають ніколи не складати руки та боротися за свою державу до останнього.