Олег Вишняков - Україна і Ізраїль. 1 жовтня – відразу два свята.

Друзі мої, сьогодні Міжнародний день людей похилого віку і єврейське свято Суккот. У Суккот прийнято підносити Лулаву – символ єднання єврейського народу, коли віруючі і невіруючі, добрі і злі, релігійні і не дуже стають єдиним цілим, однією нацією. Єдиний народ – це передусім взаємодопомога, повага і турбота один про одного.

Кажуть, що цивілізованість суспільства визначається по тому, як у ньому ставляться до дітей і людей похилого віку. Із самого дитинства мене вчили, що старших треба поважати, а молодших не ображати.

Зважаючи на те, що сьогодні ще й день людей похилого віку, хочеться поговорити про проблеми, із якими вони стикаються в Україні. Ідеться не тільки про маленькі пенсії і дорогі ліки, а й про сприйняття теми турботи про старих людей як такої.

Сьогодні є багато історій, коли старші люди виявляються самотніми, знедоленими, нікому не потрібними і без засобів до існування. Родичі, іноді навіть рідні діти не хочуть возитися із примхливими старенькими. Коли каменем спотикання стають майнові питання, всі ми знаємо сумні історії про те, як рідні люди можуть просто вигнати людей у віці з дому. Іноді останні самі йдуть «в люди», не витримавши знущань власних дітей.

А між тим в кожній із країн світу є своя культура зустрічі старості. В Європі, Америці, Ізраїлі, коли приходить час, старші люди самі їдуть від дітей у спеціальні хоспіси. Там вони живуть у своєму колі спілкування, у своїй «монокультурі», за ними доглядають, їх люблять. І найголовніше – дозволити собі таку старість можуть практично всі.

В Україні підхід до сприйняття стареньких дещо інший. Бабусям-дідусям прийнято доживати останні роки в рідній сім'ї, часто роблячи життя своїх родичів нестерпним. Завдяки відсутності правильних і бюджетних сервісних організацій по догляду за людьми похилого віку і жахливого стану існуючих державних будинків престарілих сам факт відходу в такий заклад сприймається як смертний вирок. Безумовно, є відмінні заклади, з сучасним обладнанням та належним доглядом, але відправити туди такого члена сім'ї по кишені далеко не всім. Не кажучи вже про те, щоб український пенсіонер платив сам за себе. Я вважаю, що це дуже болюча тема для України і роботи в цьому напрямку – непочатий край. Сподіваюся, що і в цю тему Почесне консульство зможе внести свою лепту.

Хочу закликати Вас об'єднати ці два свята та згадати і про свій народ і про своїх близьких. Згадайте про тих, хто старий і немічний, самотній або потребує допомоги, і попіклуйтеся про них.

Миру і здоров'я Вам та вашим родинам.