Олег Вишняков - Україна і Ізраїль. Немає нічого дорожчого за людське життя. Особливо на війні.

Сьогодні практично кожен випуск новин перетворюється майже на трилер - вбили, обстріляли, зруйнували, зникли безвісти. У ніч з п'ятниці на суботу три українські десантника пропали на кримському кордоні. Якщо не загинули, то потрапили у полон.  Зрозуміло, що всієї правди про ситуацію ми не знаємо.

Те, з чим доводиться зіштовхуватись військам будь-якої країни під час ведення бойових дій, в більшості випадків приховане під грифом «Цілком таємно». Така таємничість обумовлена не стільки стратегічною важливістю інформації, скільки неготовністю пересічних людей її сприймати. За принципом – менше знаєш, краще спиш. Суха статистика, котра щоденно звітує щодо поранених, вбитих , скалічених і взятих в полон, здатна нанести удар навіть по самій міцній ментальності. Особливо, якщо йдеться про полонених.

Безумовно, існує Женевська конвенція про поводження з військовополоненими, в якій зафіксовані цивілізовані методи. Наскільки взагалі можливо застосувати до війни та полону термін «цивілізовані». Але це філософське питання, тим паче, що усі ці правила існують не лише на папері.

Недруг буде використовувати усі методи аби досягти успіху. Саме обеззброєний, захоплений солдат є ідеальним інструментом шантажу та здобуття інформації.

Зараз Україна гостро зіштовхнулася з проблемою військовополонених. Те, що відбувається на території ЛНР/ДНР навіть неможливо прокоментувати. Людей б’ють, катують, позбавляють їжі та води, виводять на «паради полонених». Солдати змушені терпіти знущання, для того щоб не видати секретну інформацію.

Хотілось би декількома словами розповісти про те, як це відбувається в Ізраїлі.

Головний принцип – своїх не залишають напризволяще. Ніколи. Навіть мертві тіла ізраїльських солдат повинні повернутися на рідну землю. Важливо відмітити, що солдати в полоні завжди піддаються жахливим тортурам. Будь-де, не дивлячись ні на які конвенції. Тому якщо полонений видав хоч якусь інформацію, решта військ завжди повинні мати «запасний план» і змінити місце дислокації. А полонений солдат повинен зроби все можливе, щоб зберегти своє життя, навіть шляхом видачі секретної інформації, бо воно є головною цінністю. Героїзм ,що призводить до смерті в важких тортурах – пасує до голлівудського кіно, але не до реальності.

Ізраїль - держава, яка не вступає у переговори з терористами. Але коли у 2006 році палестинські бойовики, проникнувши по підземному лазу на територію Ізраїлю взяли в полон танкіста Гілада Шаліта, полоненого ізраїльського військовослужбовця обміняли більш ніж на тисячу палестинців. Безумовно, таке відбувається не щодня і уряд Ізраїлю дуже чітко розуміє, що кожен відпущений терорист знову повернеться зі зброєю в руках. Але життя свого солдата - це святе.

В Ізраїлі косити від армії - ганьба! Там солдат - це хранитель свободи, держави і безпеки всієї країни. А країна повинна робити для нього все можливе. Як дивитися в очі людей, які сподіваються на державу, а натомість чують лише «Вибачте, ми зробили все що могли»?

Я вважаю, що вивчення досвіду рятування ізраїльських військовополонених на сьогодні є життєво важливим для України. Реакція повинна бути миттєвою. Мир потрібний нашим дітям, онукам та майбутнім поколінням. Впевнений, вони не пробачать, якщо ми допустимо втрати, які можна було передбачити.