Друзі!

Друзі! Цієї неділі я мав велику честь відкривати Всеукраїнський Саміт Єврейської Молоді.

За кожної нагоди я не перестаю повторювати, що саме молодь – це майбутнє країни. Від її активності, обізнаності, ініціативності залежить те, як буде змінюватись навколишній світ. Тому я вважаю, що надзвичайно важливо підтримувати ініціативи молодого покоління. Люди мають гуртуватися для того, щоб вирішувати нагальні питання та виклики, які стоять перед суспільством. Свідома молодь завжди була рушієм змін. І далі це повинно бути так.

Я надзвичайно пишаюся своєю донькою ( Анна Вишнякова), яка завжди чує та розуміє наскільки важливо зараз не сидіти склавши руки, а акумульовувати власні сили та сили інших активних молодих людей для того, щоб безпосередньо брати участь у вирішенні проблем, які постають як перед єврейською громадою, так і загалом перед українцями. Я щасливий, що ти стала Президентом Української спілки єврейських студентів і молодих професіоналів (Uujs) і тепер плідно працюватимеш для того, щоб гідно представити українську єврейську молодь серед світового співтовариства.

Друзі! Наші з вами діти – це наша країна в майбутньому. Підтримуйте їхні ініціативи, допомагайте брати участь у різноманітних проектах, заохочуйте до особистісного розвитку та самовдосконалення. Радійте кожному моменту, коли ваша дитина перевершує вас і підтримуйте цей вогонь у її очах.

Друзі!

Друзі! Вчора у Лас Вегасі помер один з найуспішніших коміків Голлівуду Джеррі Льюїс. Йому був 91 рік. Талановитий актор страждав від діабету та вже кілька років боровся з онкологічним захворюванням.

Джозеф Левіч, а таке справжнє ім’я зірки, народився 16 березня 1926 року в Ньюарку, що у Нью-Джерсі. Його батьки були євреями, які емігрували з Російської імперії через погроми. Батько хлопця – Даніель Левіч – був співаком та артистом, мати Рахіль – піаністкою на радіо. На сцену Джо вийшов, коли йому було усього 5 років.

Коли юнак підріс, він вирішив взяти псевдонім «Джо Льюїс». Пізніше змінив його на «Джеррі Льюїс», аби його не плутали з боксером Джо Луїсом та коміком Джо Е. Льюїсом.

Всередині 1940-х років Льюїс познайомився зі співаком Діном Мартіном. Разом вони вирішили виступати як комедійний дует. Він приніс їм неабияку популярність. Спершу чоловіки виступали у нічних клубах, згодом їх покликали на радіо, а пізніше – на телебачення. У підсумку, їх дует став легендарним – студія Paramount Pictures зняла серію фільмів за участі коміків, а видання DC Comics навіть випустило комікси під назвою «Пригоди Діна Мартіна та Джеррі Льюїса».

У 1956 році комедійний дует припинив своє існування, але актори лишились друзями і, звісно, зірками Голлівуду. Джеррі Льюїс продовжував зніматися у кіно і навіть випустив власний музичний альбом. Він з’явився у таких фільмах, як «Цей божевільний, божевільний, божевільний, божевільний світ», «Схиблений професор», «Арізонська мрія» і багатьох інших. Пізніше Льюїс став режисером, зняв кілька комедій, серед яких: «Коридорний», «Залицяльник», «Хлопчик на побігеньках» та інші. Джеррі Льюїс викладав режисуру в Університеті Південної Каліфорнії, а його студентами були такі відомі нині творці, як Стівен Спілберг та Джо Лукас.

У 1972 році Льюїс поставив фільм «День, коли клоун плакав» та знявся у головній ролі клоуна Хельмута Дорка, якого змусили виступати перед єврейськими дітлахами у концтаборі Аушвіц перед їх відправленням у газові камери. Кінцевий варіант роботи не сподобався Льюїсу і він заборонив демонструвати фільм на широких екранах. Цей фільм вважається найбільш знаменитим твором кінематографу, який не вийшов у прокат. Попри те, що критики, які бачили стрічку, не згодні з режисером та вважають її шедевром.

За понад 60 років роботи у кіно Джеррі Льюїс зіграв у 64 фільмах, ще 15 зняв як режисер, виконував і інші ролі, а в одному фільмі був навіть композитором. У Франції актору присудили орден Почесного легіону, за те, що він «улюблений клоун французького народу».

Комік був двічі одружений. Першою дружиною Льюїса стала співачка Патті Палмер, яка народила йому шестеро дітей. Після розлучення він одружився з Сенді Пітник, з якою актор вдочерив дівчинку.

Вічна пам’ять талановитому актору, який робив усе, аби люди забували свої проблеми та частіше посміхалися.

Друзі!

Друзі! Сьогодні свій День народження святкує Валерій Шевчук - український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного бароко. Своєю винятковою продуктивністю Шевчук здобув репутацію «українського Бальзака». Він написав 18 романів, найвідоміші з яких — «Дім на горі», «На полі смиренному», «Три листки за вікном».

Валерій Шевчук народився 20 серпня 1939 року в Житомирі. Його батько був шевцем. Хотів стати геологом, але згодом вирішив вступити у Львівську політехніку. Поїхав у місто Лева, але не пройшов, тому повернувся додому і почав працювати підсобним робітником під час ремонту Житомирського сільськогосподарського інституту. Весь час Валерій займався саморозвитком, захопився українською літературою.

У 1957 році Валерій Шевчук закінчив технічне училище, його відправили на роботу на бетонний завод. Але все ж чоловік зміг втілити свою мрію, і за рік він вступив на історико-філософський факультет Київського університету.

У 1961 році вийшло перше оповідання Валерія Шевчука під назвою «Настунька». Цього ж року написав 18 новел і першу статтю. Деякі з них переклали іноземними мовами, а одна — «Вона чекає його, чекає» — була навіть пізніше екранізована.

Після закінчення університету Шевчук став кореспондентом газети «Молода гвардія». Пізніше його призвали до армії, Валерій служив у Мурманській області. Повернувся додому у 1965 році, саме в тоді,, коли почалися масові політичні арешти серед української інтелігенції. Шевчук був у кінотеатрі «Україна», протестував проти масових репресій. У вересні влаштувався в науково-методичний відділ музеєзнавства, який містився в Києво-Печерській лаврі. Та працював він там не довго – через арешт брата Валерій був змушений звільнитися з роботи.

Герої Шевчука аж ніяк не подобалися цензурі. Тому у важкі сімдесяті роки твори письменника майже не друкували, він змушений був писати «для себе».

«Незалежність України дала мені передусім свободу, та й не тільки мені, а всім, хто відчував на собі насильство й диктатуру імперії зла. Можу вільно мислити, творити й відчувати, що моя земля, хоч і перебуває в економічній та, певною мірою, політичній залежності від Росії, вже твердо ступила на свій шлях за даним Богом природним правом жити кожному народові за своїми законами і волею. А народ мій, хоч і не переборов культурної агресії сусідньої держави, все-таки вступив між інші народи як вільний і рівний.

Справжньою вартістю незалежності вважаю те, що мій народ вийшов з колоніального рабства, що тривало століттями і, хоч наша духовна самодостатність певною мірою здеформована, ми здобули надію не зникнути як соціумне тіло зі світової системи народів, а таки ствердити, оздоровити й піднести себе до рівня вільних, на що й сподіваюся, хоча розумію, що швидко таке не робиться», - розповідав Валерій Шевчук.

Від щирого серця вітаю Валерія Шевчука з Днем народження, бажаю здоров’я, довгих років життя, сил та натхнення!

Друзі!

Друзі! Сьогодні українці відзначають Преображення, або Яблуневий Спас – одне з дванадцяти головних та найдавніших церковних свят.

У цей день апостоли Петро, Яків та Іоанн разом зі своїм Учителем Ісусом Христом піднялися на високу гору (за повір’ям, гора Фавор). Тут Христос преобразився: обличчя засяяло, як сонце, а одяг зробився білосніжним і сяючим як денне світло. Поряд були двоє старозавітних пророків – Моїсей та Ілля. Вони розмовляли з Христом про майбутні страждання, які йому доведеться пройти. При цьому з хмари почувся голос Бога: «Це Син мій Улюблений, Його слухайтеся!» Після цієї чудесної події апостоли разом з Ісусом зійшли з гори вниз. Дорогою він суворо заборонив учням розповідати про побачене і почуте аж до Воскресіння. Сенс свята полягає в тому, що в преображенні Христос виявив свою Божественну природу, що поєднувалася з людською.

Традиція його відзначення цього свята походить з ІV століття. Тоді рівноапостольна імператриця Єлена побудувала на горі Фавор храм на честь Преображення Господнього.

Тому у цей день кожен вірянин має прагнути до власного преображення. Священики на богослужіння вдягають білі одежі, що символізує те світло, яке побачили апостоли. За давнім звичаєм, у храмах цього дня після святкової літургії освячуються різні плоди – яблука, виноград, груші, сливи тощо. Цей звичай перейняли від Старого Завіту, який приписував приносити перші плодів до Господнього Храму (традиція юдейського свята Шавуот, про яке я вам вже розповідав).

Зі святом, дорогі українці! Гарного врожаю, здоров’я, щастя та добробуту!

Друзі!

Друзі! Сьогодні День народження Володимира Конкіна – відомого актора, який отримав звання Заслуженого артиста України раніше за усіх – у 23 роки. Він – зірка легендарних фільмів «Як гартувалась сталь», «Втеча з палацу», «Марина», «Переходимо до любові», «Ати-бати, йшли солдати», «Пригоди Тома Сойєра і Гекльберрі Фінна» та інших.

Народився актор у Саратові. В дитинстві Конкін пережив страшне горе – коли йому було всього два роки, від невиліковної хвороби помер його 17-річний брат. Ця трагедія надзвичайно вплинула на Володимира.

Конкін хотів бути істориком. Але одного разу зустрів свого друга дитинства, який збирався вступати у театральний інститут. Тоді вирішив спробувати себе, але серед допущених до другого екзамену свого прізвища не знайшов. Хлопець вирішив – доведе справу до кінця та дізнається, чому він не пройшов далі. Звернувся до приймальної комісії, а та дала йому другий шанс. Так Володимир Конкін став студентом Саратовського театрального училища. Батьки любили театр, тому вибір сина – підтримали.

Саме у студентські роки Володимир зустрів свою другу половину – дівчину Аллу. На четвертому курсі одружилися і прожили у щасливому шлюбі майже 40 років. Одразу після весілля дівчина завагітніла і народила Конкіну близнюків.

Після закінчення навчання Володимира запросили стати актором Харківського театру юного глядача. Він з радістю пристав на цю пропозицію. А згодом отримав друге, найважливіше у його житті запрошення – на проби фільму «Як гартувалась сталь». Тоді його взяли на роль другого плану, але Сергій Параджанов, який був членом художньої ради, що передивлялася відзняті кадри, побачив хлопця і запитав режисера: «А хто це в тебе там? На задньому плані? Ось хто має грати Корчагіна!».

Конкін мріяв познайомитись із Параджановим особисто, але у день, коли він запросив молодого актора на чай, його заарештували.

Фільм став надзвичайно гучним і успішним. Але найбільше хлопця хвилювало, що скажуть батьки. Вони прийшли і від щирого серця подякували Конкіну за цю роль.

Після цього Володимир ще 5 років працював на Кіностудії Довженка. Загалом зіграв у більш як 40 кінофільмах. Під час одного з останніх візитів до Києві він відвідував колишнє місце роботи і був дуже засмучений його станом. «У Києві я хочу дивитися українське кіно і слухати тріо бандуристів. Але я не бачу їх на афішах», - казав Конкін в одному з інтерв’ю. Та й сам Володимир Конкін не знімається у кіно – бо там немає гідних ролей.

Вітаю цього відомого актора з Днем народження і щиро сподіваюся, що відродження чудового українського кінематографу було вже не за горами.

Друзі!

Друзі! Цього дня у 1968 році народився Андрій Кузьменко – музикант, письменник, телеведучий, продюсер, улюбленець усіх без винятку, справді «народний» артист України.

Кузьма народився у Самборі Львівської області. Згодом його родина переїхала у Новояворівськ, де він і почав свій творчий шлях. У дитинстві Андрій мріяв стати водієм сміттєвоза. Мати хлопця була вчителькою музики, тож не дивно, що Кузьменко закінчив музичну школу. Він завжди жартував з того, що планував стати стоматологом, закінчив відповідний факультет Львівського медінституту. Юнак одразу зрозумів, що це йому не цікаво, але продовжував навчатись, підкорюючись волі батьків.

У 1989 році Кузьма створив свій гурт, який називався «Скрябін». Він та його друзі стали першими україномовними музикантами у жанрі альтернативної електроніки. Станом на сьогодні гурт видав сімнадцять студійних альбомів, два збірники, дев'ять макси-синглів, один концертний альбом та багато інших музичних проектів.

Але популярність була не раптовою. Андрій Кузьменко дуже багато працював та віддавав для того, щоб стати таким, яким ми його знаємо. У цьому йому допомагали дружина та донька, які завжди були поряд, підтримували у часи повного безгрошів’я, терпіли і розуміли. В одному з інтерв’ю Андрій сказав: «Якби нинішній Кузьма побачив тодішнього Кузьму, сказав би: «Хлопець, стисни зуби. Через двадцять років все буде — зашибісь!».

З 2003 року Кузьменко протягом всіх десяти сезонів працював телеведучим музичного телепроекту «Шанс» разом зі співачкою Наталею Могилевською, згодом і програми «Шиканемо». Він сам почав керувати гуртом, що відзначилося на матеріалі – пісні стали зовсім іншими, глибокими та близькими кожному.

Під час Помаранчевої революції Кузьма агітував за Віктора Януковича: відповідно до контракту з «Інтером» Кузьменко був зобов'язаний брати участь у всіх акціях телеканалу. Тоді його засудили усі – друзі, близькі, фанати. Музикант назвав цей інцидент досвідом і травмою, після якої його вже «ніхто в житті не перекупить», і що він отримав тоді багато ворогів — «процентів 50 країни».

У 2006 році Кузьменко видав свою першу книжку – «Я, Побєда і Берлін», яка настільки сподобалася читачам, що її кілька разів перевидавали.

Співак та шоумен не раз показував, що має активну громадську позицію. Наприкінці січня 2014 року записав пісню, присвячену подіям Євромайдану, зауваживши, що він підтримує людей на Майдані, але не опозицію.

Пізніше Андрій Кузьменко взявся до волонтерської діяльності. Навіть після смерті Кузьми українські бійці отримували його допомогу. Буквально напередодні смертельного ДТП Кузьма приймав участь у покупці позашляховика, який відправився до українських військових вже після його трагічної загибелі. Андрій Кузьменко завжди був людиною з великої літери – він ніколи не хворів «зірковою хворобою», виступав у найменших містах, де на нього чекали слухачі. Одного разу, коли Кузьма прийшов до військового шпиталю у Києві і побачив, що там взагалі немає місць, солдати лежать в коридорах, він почав брати тих, кого можна було, до себе додому.

Андрій Кузьменко загинув 2 лютого 2015 року у ДТП на трасі Кривий Ріг – Кіровоград. Його позашляховик зіткнувся з молоковозом. Відомий співак помер на місці.

Після смерті Кузьми його дружина Світлана Бабійчук заснувала благодійний фонд і стала допомагати дитячим будинкам, лікарням, а також українським військовим, продовжила справу свого чоловіка.

«Змінюйте світ на краще, піклуйтеся про нього, тому що ви в ньому живете!» - заповідав Кузьма Скрябін. Вічна пам’ять Андрію – надзвичайно талановитому, людяному та справжньому чоловіку. Ти назавжди у наших серцях.

Друзі!

Друзі! Сьогодні день пам’яті класика сучасної української дитячої літератури – Всеволода Нестайка. Саме він через свої твори вчив дітей найважливіших життєвих принципів – людяності, доброти, ставлення до проблем із гумором. Найпопулярніший твір автора — трилогія «Тореадори з Васюківки», який мають знати усі без винятку дітлахи.

Народився Всеволод Нестайко 30 січня 1930 року у Бердичіві. Існує навіть сімейна легенда про те, що мати народила хлопця у перерві між читанням Ремарка. Акушер, старий єврей, приймаючи в неї пологи, буцімто сказав: «Мадам! У вас, здається, з’явився письменник!». А з пологового будинку маму Нестайка перевезли не куди-небудь, а на вулицю Пушкіна. Родина у Всеволода теж була незвичайна. Батько – колишній «січовий стрілець», мама – викладачка російської словесності. У 1933-му тата Нестайка репресували органи НКВД. Ця трагедія надзвичайно вплинула на сім’ю. А ще – Голодомор, який тоді ширився українськими землями. Мати забрала Всеволода та переїхала у Київ до сестри.

Жінка під час нацистської окупації організувала маленьку підпільну школу. Мамина постійна зайнятість та страшні реалії, у яких доводилось жити, залишили свій слід у пам’яті Нестайка: «Можу повторити за Чєховим: у дитинстві в мене не було дитинства», - казав він. Натомість хлопець багато читав – любив історії про мандрівки авторства Джека Лондона, Жюля Верна, Миколи Трублаїні. Нестайко мріяв стати капітаном далекого плавання, але не судилося – через особливості зору. Те, що хлопець не міг побачити, малювала його уява. І вже у вісім років він написав перше оповідання.

Всеволод закінчив 10-літню загальну середню школу з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу вивчив самостійно за два місяці. Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, яке закінчив у 1952 році.

Пізніше Нестайко працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», видавництві «Молодь».

З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві дитячої літератури «Веселка».

Перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі «Барвінок» в 24 роки. Через два роки вийшла його перша книжка під назвою «Шурка і Шурко».

Всього за понад п'ятдесят років праці у дитячій літературі Нестайко видав близько сорока книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Твори Нестайка перекладено двадцятьма мовами світу - від англійської до бенгалі. За ними поставили кілька прекрасних фільмів – «Одиниця з обманом», «Чудеса в Гарбузянах», короткометражна стрічка «Тореадори з Васюківки».

Помер видатний український письменник 16 серпня 2014 року. Світла пам’ять та щира подяка за безсмертні твори, на яких приємно виховувати дітлахів!