Іван Козловський

«Моя душа в Україні» – говорив видатний український оперний та камерний співак Іван Козловський. І підтверджував це на ділі: записував платівки з українськими піснями, виступав з оркестром українських народних інструментів, відкрив музичну школу у рідному селі та щороку запрошував дітлахів-співаків у гості. Він не боявся виконувати пісні, які співала його душа, попри те, що його могли за це покарати, наприклад, за «Мені однаково» на слова Шевченка. Сьогодні День пам’яті Івана Козловського і ми з вами маємо вшанувати його невмирущий талант.

Іван Козловський народився 24 березня 1900 року у селі Мар’янівка, що на Київщині. Батько Івана був кравцем, любив грати на гармоні. Син теж любив музику – від народження був обдарований винятковим слухом та мелодійним голосом. У 8 років хлопця віддали до Києва, де він почав співати у хорі Михайлівського Золотоверхого собору. Кажуть, саме там його почув Микола Лисенко та відзначив його винятковий талант.

Пізніше його зацікавив театр – вже з 15 років Іван Козловський брав участь у постановках Товариства Українських Акторів як хорист. У 1917 хлопець вступив до Київського музично-драматичного інституту. Дебютував Козловський у театрі Садовського - в ролі Андрія в опері «Запорожець за Дунаєм». Кажуть, сама Марія Заньковецька розгледіла талант юного співака. Почувши його голос, вона сказала Івану Козловському: «Співаєш як соловей, співай людям на радість».

Брат Івана Федір у складі хору відправився на гастролі закордон, а сам Іван не поїхав, його мобілізували до Червоної армії. Хор не повернувся в Україну, бо там запанувала Радянська влада. Побачилися брати аж через пів століття, а через те, що брат не повернувся, Івана не випускали на гастролі закордон.

Коли служба добігла кінця, голос Івана знову залунав – тепер вже у Харківському оперному театрі. Козловський дебютував у «Фаусті» Гуно і одразу зайняв провідне місце в трупі. Ще за рік він став солістом Свердловського оперного театру. у 1925 році ім’я Івана Козловського з’явилося на афіші Большого театру в Москві. Першою роллю для нього стала невелика партія Юродивого в опері «Борис Годунов». Він перетворив цього героя з другорядного чи не на головного завдяки своєму голосу та харизмі. І зараз актори по всьому світу намагаються повторювати його манеру виконання, бо тоді він зчинив фурор.

У 1920 році Козловський одружився із акторкою Олександрою Герцик. Вона чудово грала ліричні ролі, була на 14 років старша за коханого. Лірично закінчилися і їхні стосунки - через 14 років шлюбу Іван пішов від дружини до молодої кінозірки – 20-річної Галини Сергєєвої. Але і їх шлюб згодом розпався. Галина мала ще кількох чоловіків і востаннє вийшла заміж у 76 років, але Козловський залишався один. Та мав безліч запеклих шанувальниць і двох вірних подруг – секретарку Ніну та наукову помічницю Ольгу.

У 54 роки Іван Козловський залишив сцену Большого театру, але своєї концертної діяльності не полишав. Виступав із сольними концертами аж до 87-річного віку.

У 1970 році, до свого ювілею Іван сам зробив собі подарунок – записав платівку «Українські колядки». Але значну частину цього тиражу в Український РСР було знищено.

Іван Козловський помер 24 грудня 1993 року від запалення легенів у Кремлівській лікарні. Остання книжка, яку він читав, була про містечко Васильків. Ми з вами, друзі, маємо пам’ятати про те, що Іван Козловський – це видатна для України людина. Як би не хотіли зараз росіяни привласнити його талант у скарбницю своєї історії, Козловський завжди підкреслював, що він – українець.

Все життя Іван Козловський мріяв, щоб українській фольклор, всі народні пісні і розповіді – поширювалися. Він щиро вірив, що згадуючи померлих, ми продовжуємо їхнє життя. Тож давайте сьогодні поєднаємо дві ці речі, і увімкнемо українську пісню у виконанні Івана Козловського. Вічна пам’ять видатному співаку!